Відро з водою повільно підіймається вгору. Жіночка набирає воду з криниці. У Лондоні, звідки вона приїхала, так воду давно не добувають. Ляля Лісовська нещодавно приїхала до України і придбала кілька будиночків у селі. Про мальовничу Головківку і її героїчних повстанців писав у своєму знаменитому романі «Холодний Яр» її дідусь Юрій Горліс-Горський. Ляля вирішила повернутися сюди, щоб відкрити в Холодному Яру мистецький центр для молоді, проводити в селі виставки, майстер-класи і тематичні табори.
Привіт. Я Ляля Горська. Я народилася в Америці і виросла в Лондоні. Дідусь з бабусею були вимушені втекти з України під час війни, тому що Сталін переслідував їх. Моя мама народилася у таборі для біженців. Потім вони з бабусею переїхали до Америки.
Я росла як звичайна англійська дівчинка. Ми не мали жодних контактів з діаспорою. Я ніколи не мала справи з дитячими таборами, Пластом. Була повністю відокремленою від української культури. І коли я вперше поїхала до бабусі в Америку, то дізналася про свого дідуся.
Мій дід Юрій Горліс-Горський був одним із перших, хто боровся з інформаційною війною в Україні за допомогою його книжки «Холодний Яр». Вона була видана у 1935, коли в Україні українська навіть не була законною. Він ризикував життям, написавши цю книгу. Це було дуже важливо для України.
Для мене було дуже символічним повернення до України, тому що мій дідусь казав, що не хотів залишати Україну. Дідусь не зміг, бо був убитий, але я змогла. Це дуже символічно, тому що це повернення моєї родини до України, додому. Це мав би бути мій дім, я мала тут народитися.
Коли я приїхала до України вперше, то зрозуміла, що все своє життя я жила на чужій планеті. В Англії я почувалася хворою, відчувала, що люди, які мене оточують, не мої. Так само було в Америці. Навіть той факт, що мій батько американець, не давав мені відчуття того, що я вдома. В Україні я зрозуміла, що ці люди – такі, як я. Мені була близька манера, з якою вони посміхаються, розмовляють, близько те, що вони кажуть. Здавалося, що я розуміла їх, не розуміючи мови. Це дуже дивно. Мені також подобається їжа, яка так добре смакує. Ніде немає такої багатої, смачної їжі.
У 2010 я розпочала знімати відеощоденник про мої візити до України. Я назвала цей проект «Як бути справжнім українцем». Спочатку він мав назву «Як бути справжньою українською дівчиною», але я змінила її протягом періоду спаду на «Як бути справжнім українцем». Цей арт-проект досі продовжується з 2010 року і триватиме стільки, скільки мені потрібно буде, аби зрозуміти, як це – бути українкою.
Чому Головківка? Я кілька разів була в цьому селі, люди проводили мені екскурсії навколо Холодного Яру. Мене привезли сюди тому, що на початку книги, яку написав мій дідусь, він згадує Головківку. Тут я залишилася на кілька днів з друзями і мені дуже сподобалося це місце. Воно розташоване прямо на пагорбі. І тут я зустріла дуже багато хороших людей. Вони творчі, зацікавлені в різних громадських, мистецьких і культурних проектах.
Для мене це ідеальне місце. Тут також багато хороших будинків з високими стелями. Багато з них пусті і потребують відновлення. Я захоплена ідеєю відновлення будинків. Старі залишені будинки приречені на руйнування. Я відчуваю, що зберігаю їх і перетворюю на щось інше.
Спочатку купила старий дім, в якому поки що не можна жити, він на стадії ремонту. Але, коли я вперше зайшла до цього будинку, то він відразу мені сподобався. «Який же він класний!» – подумала я. До того ж, знаходиться у самісінькому центрі, де відбувається найцікавіше, і ще він має великі вікна.
Ще купила сусідній будинок, аби створити громадський проект, арт-центр для молоді. Також ми плануємо облаштувати місце для проведення майстер-класів, можливо, для якихось арт-таборів влітку. Є багато ідей, але бажано, аби ідеї надходили від місцевих людей. Це все – зусилля спільноти, тож всі будуть залучені.
Я набираю воду з криниці. В Англії навіть в сільській місцевості ми не добуваємо воду з колодязя. Це новий для мене досвід. Колись я викопаю власний колодязь і матиму воду всередині дому, але на сьогодні це те, що я маю робити. Мені це подобається. Ти не маєш покладатися на електрику, аби накачати воду до хати.
А ще, було б гарно створити колодязь у центрі села і присвятити його моєму дідусеві, бо пам’ятники дуже красиві, але щось корисне і утилітарне, щось, що можуть використовувати всі і пам’ятати мого дідуся, було б чудовим.
Вже кілька років ми з матір’ю (Ларисою Лісовською-Янг) працюємо разом. Вона видає книжку «Холодний Яр» і інші книги мого дідуся. Є ще чотири інші книги. Зараз вона видає шосту – збірку поезії. Коли Юрій був у в’язниці, він написав багато віршів, і зараз ми їх нарешті видамо. Також ми майже закінчили перекладати «Холодний Яр» англійською.
Люди підходять до мене і кажуть, що вони прочитали «Холодний Яр», і книга змінила їхнє життя. Це часто трапляється. Відчуття, яке я маю: книга описує Україну і людей, які борються за її незалежність, це зараз знову насправді важливо. Ми маємо ситуацію, коли Україна знову намагається встановити власну ідентифікацію у світі. Це те, що зробила книжка мого дідуся і робить досі, і я хочу поширити це повідомлення, переклавши книгу англійською.
Відео на каналі YouTube “Леся Горліс-Горська (Ляля Горська). Повернення на Україну”
У перших сторінках «Холодного Яру» мій дідусь пише про споглядання виду із Головківки, коли він їде на своєму коні через Холодний Яр. Це той вид, який ви бачите тут: Медведівська церква, ліси, і – дивимося звідси в напрямку Буди – деякі пагорби, які він описує. Це місце дуже важливе для мене, воно близьке для мого серця, бо я відчуваю, що дідусь був тут, я відчуваю тут дух мого дідуся, українську кров, українську спадщину.
Перебуваючи тут, я пригадую вірш, який написав мій дідусь. Він звучить приблизно так: «Коли я впаду.., мою кров вип’є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце». Для мене він дуже важливий, бо означає, що те, що відбувалося раніше – люди боролися за Україну – повторюється зараз. Ми сподіваємося, що в майбутньому Україна повністю матиме свою країну, і ми не будемо під загрозою через наших сусідів чи інші країни.
