25 березня 1898 року суд міста Остін засудив банківського касира, відомого авантюриста, веселуна і шахрая Вільяма Сідні Портера до п’яти років тюремного ув’язнення за розтрату.
Біллі не промовив на суді ні слова, виявляючи повну байдужість до того, що сталося. Дуже скоро він мав торкнутися самого дна і пройти через роки крижаного відчаю, але саме в тюрмі Білл Портер напише свої перші оповідання, візьме псевдонім, який згодом стане загальновідомим і зануриться в світову славу.
Життя складається зі сліз, зітхань і посмішок, причому зітхання переважають.
Спочатку змінюється запах…
Це відчувається прямо перед залізними воротами в’язниці, коли свобода зовсім ще поруч і лише один крок відокремлює засудженого від колишнього життя.
В’їдливий, важкий і мерзенний запах (ба, навіть, цілий концентрат з запахів поту, гуталіну, фарби та нечистот!) заповнює повітря. Потім штовхають в спину і ведуть на вхідний контроль.
– Добридень…
– Ім’я ?! – холодно перебивають зблідлого чоловіка наглядачі.
– Вільям Сідні Портер …
– Ласкаво просимо до каторжної тюрми штату Огайо, Портер, – недобре посміхаються у відповідь.
Саме час розпрощатися з речами. Скидаються черевики, костюм, краватка, сорочка, білизна, годинник на ланцюжку, дзвенить по підлозі дрібниця, прокидається з кишень.
Все це описують, упаковують в ящик і відвезли на склад. Обіцяють повернути при звільненні. За п’ять років. Потім санобробки – босоніж по холодній підлозі ведуть в душ під крижану воду, поки не починає бити великої тремтінням, мажуть пекучим антисептиком і тупий машинкою видирають волосся, позбавляючи від шевелюри.
Дають смугасту робу, штани, білизна, грубі черевики. Повна зміна образу і стилю всього-то за годину. Далі заводять в канцелярію. Типові питання, короткі відповіді: ім’я, вік, зріст, вага, розмір ноги, голови, стаття, термін, професія.
Фото з табличкою на пам’ять в фас і профіль. Тут відбирають ім’я. Ніякого більше Вільяма. Уілла. Біллі. Ні. Тепер тільки номер.
Ув’язнений 30664.
Майже бігом з адміністративного блоку виводять в тюремний двір – а там яскраве квітневе небо над головою …
– Очі в підлогу! Куди ти дивишся ?! – повертає до реальності наглядач. Ув’язнений намагається надихатися весняним повітрям, зробити якомога більше глибоких, чистих вдихів.
Сім вдихів, двір скінчився. Головний корпус. Конвоюють по гучних коридорах повз півтори тисячі камер з яких лунає брязкання замків, рев, загрози і крики.
Задушливий сморід обрушується з нищівною силою – важке дихання в’язниці, аромат зла. Камера – убоге приміщення без вікон, три квадратних метри з дірою в підлозі.
Співкамерник вже чекає, похмуро поглядаючи спідлоба. Наказ стати обличчям до стіни. Брязнув замок. Чути кроки ще одного наглядача.
– Почекай! Цього в госпіталь, він фармацевт, – Знову клацнув замок.
Каторжна в’язниця штату Огайо була великим закладом з дуже жорстокими умовами утримання. 2500 засуджених досить часто страждали усіма можливими видами недуг – від тифу і кору до туберкульозу.
Безнадійні, не в силах більше працювати, вони потрапляли до госпіталю, який мав гостру потребу в фахівцях. Таким чином, колись дипломований фармацевт, Портер прийшовся якраз “до двору”.
Його висмикнули з головного корпусу, іменованого серед сиділи «пеклом», і відправили працювати помічником Суховатого чергового лікаря – Джорджа Уилларда.
Білл і уявити собі не міг як дешево може цінуватися людське життя: тут було прийнято дивитися на людей як на тварин, лікарі намагалися підлатати хворих і побитих рівно настільки, щоб ті змогли продовжувати виходити на роботу.
Ув’язнені платили ненавистю.
Одного разу на прийом прийшов величезний чорношкірий хлопець, вимагаючи звільнення з роботи. Джордж провів огляд і, не знайшовши симптомів, відмовив, що повернуло арештанта в стан люті. Чолов`яга схопив лікаря за халат, і замахнувся пудовим кулаком.
Побачивши це, Портер втрутився і врізав розлюченому громилові ліктем в щелепу. Симулянт, осідаючи на підлогу, вчепився вже за Портера, і вони удвох впали, продовживши боротьбу, на крики вбігли наглядачі, і дісталося тоді всім. Після цього випадку фармацевту дозволили пересуватися по корпусам без супроводу.
Безвихідь переповнювала це місце. Бували тижні, коли щоночі вмирало по людині. Самогубства були звичайною справою. Але були й такі, хто не здавався до самого кінця.
Каторжник Ел Дженнінгс, колишній грабіжник поїздів, нальотчик і ватажок банди прибув всього шість місяців тому, а вже двічі намагався втекти, плів змови і підбурював інших в’язнів на бунт.
За це він уже випробував покарання палицями, тортури водою, побиття, голод і одиночний карцер. Звісно, після таких процедур йому потрібен був лікар.
Якось в його камеру увійшов Портер з сумкою ліків. Неабияк пошарпаний, змарнілий, але не зломлений Дженнінгс звіром дивився на нього.
– Хм, у нас з вами тепер загальний кравець, Егеж? – обезоруживающе посміхнувся фармацевт, натякаючи на смугасту робу, і тоді ошелешений бандюган впізнав його.
Кілька років тому вони разом ховалися від американського правосуддя в Гондурасі, розраховуючи, що місцева влада не видасть їх, але Портеру прийшла телеграма про страшний діагноз дружини і він поїхав до Техасу, щоб проститися з нею, де і був схоплений.
Дженнінгса взяли трохи пізніше при пограбуванні поштового вагона на Рок-айлендської залізниці.
– За що ти потрапив в це паскудне місце, Біллі? – Дженнінгс не приховував радості.
– Колись я працював у банку і позичив у нього четвертак в розрахунку на те, що ціна на бавовну підніметься. Ціна підло впала, а я загримів на цілих п’ять років.
Згодом Портеру вдалося перевести Дженнінгса на роботу до поштової контори, де режим утримання був легшим і де вони могли часто бачитися.
– Я не винесу цього кошмару, – одного разу поскаржився втомлений Білл.
Дженнінгс похмуро глянув на друга:
– Я вечорами пишу спогади про життя. Все викладаю туди, як є. Що не глава – то вбивство. Спробуй. Дуже допомагає відволіктися.
І Портер став пробувати. Тісна комірка тюремної аптеки, куди ледве помістився стілець, а навколо – п’ять лікарняних палат, повних нещасними. Серед ночі чути стогін, туберкульозний кашель, передсмертні хрипи. Черговий переміщується по палатах, відзначаючи арештантів, що вже відмучилися назавжди.
По коридору гуркоче тачка, на якій мерця покотять в морг. Комірчина поміщена в самому центрі цього крижаного відчаю. І тут, ніч за ніччю, в страшній атмосфері хвороби і невблаганної смерті сидів в’язень номер 30664, пишучи свої добрі веселі розповіді олівцем на шматочках обгорткового паперу.
Посмішка, народжена болем, ганьбою і приниженням, і яка все ж таки дарує надію і розраду в цих похмурих стінах, з самого початку стала головним мотивом його творчості.
Першим читачем став Дженнінгс і ще один контрабандист, якого тексти чіпали до сліз.
Сюжети підкидала сама в’язниця. На одному з ліжок в палаті вмирав від туберкульозу двадцятирічний хлопчина Дік Прайс.
Він був хакером сейфів і сидів довічно. У в’язниці хлопчисько знаходився з одинадцяти років, кілька разів виходив, але справжньої свободи ніколи не бачив. Прайс володів дивовижним даром – відкривати будь-які кодові замки і сейфи.
Для цього Дік готувався. Він проводив напилком межу по самій середині нігтів і спилював їх до тих пір, поки не оголяться нерви. Після такої моторошної “операції” пальці набували неймовірну чутливість.
Притиснувши їх до циферблату замку, він другою рукою тихо пробував різні комбінації.
Легке тремтіння затвора при проходженні позначки, на яку поставлена комбінація, передавалося його нервам; тоді він зупинявся і починав крутити назад. Цей фокус завжди вдавався.
Одного разу в місцевому банку касир-розтратник закрив сейф і втік, залишивши всередині вкрай важливі документи. Відкрити сейф було нікому. Справа дійшла до того, що сам губернатор попросив допомоги у начальника в’язниці. Прайсу пообіцяли помилування, якщо він зможе розкрити замок. І він зміг.
Хлопчисько вже вмирав від сухот, але так сподівався вийти на свободу. Ще сильніше бажала цього його мати, адже Дік був її єдиним сином.
Його не помилували. Прайс так і помер у ув’язниці.
За його історії Портер напише одне з найвідоміших оповідань – «Перетворення Джиммі Валентайна», де юний зломщик Джиммі рятує дочку банкіра, яка застрягла в сейфі, а потім закохується в її старшу сестру. Навіть суворий детектив Бен Прайс дає йому вільно піти, захопившись почуттями та навичками молодого злочинця.
У розповіді не буде правди життя, в чому письменника потім дорікне Дженнінгс, але Портер був переконаний, що важливіше дарувати надію!
Щоб відіслати свої розповіді до редакції, потрібен був псевдонім, який би не був заплямований вироком суду.
Відправляючи тексти через Дженнінгса, Портер підписав їх: «О. Генрі », скоротивши назву в’язниці, – Ohio Penitentiary (Ohio State Penitentiary – каторжна в’язниця штату Огайо).
З чотирнадцяти відправлених оповідань надрукували лише три, але Портер вже точно знав, чим займеться на свободі: – Коли я виберуся звідси, я відправлю ім’я Білла Портера в глибини забуття.
Ніхто ніколи не дізнається, що ця клята в’язниця в Огайо колись була моїм дахом. Звільнившись, я зітру номер 30664 зі свого життя, – розповідав він Дженнінгсу.
24 липня 1901 року письменника достроково покинув в’язницю. «Ув’язнений №30664» перестав існувати.
Йому віддали коробку з речами і п’ять доларів на квиток додому, які він попросив передати Дженнінгсу на сигарети. Вдихнувши на повні груди спекотне літнє повітря, просочене запахом квітів, письменник О. Генрі пішов в сторону залізниці.
О. Генрі стане класиком американської літератури, напише сотні новел, буде публікуватися в журналах і окремих збірниках. Твори письменника рознесуть по цитатах, неодноразово екранізують, а щорічну премію «За кращу розповідь» назвуть його іменем.
Ел Дженнінгс, звільнившись з місць позбавлення волі, як і личить нальотчикові і грабіжникові поїздів, стане відомим адвокатом, політиком і зіркою вестернів.
Особливу славу йому принесе роман «З О. Генрі на дні». На все життя вони залишаться вірними друзями.
Каторжна в’язниця штату Огайо згорить дотла 21 квітня 1930 року.
«Справа не в дорозі, яку ми вибираємо. Те, що всередині нас, змушує нас вибирати дорогу ». О. Генрі
facebook, Дмитро Булдаков
Переклад Валерій Журенков