За поширеною версією, згідно з розпорядженням Юрія Долгорукого в 1147 році було засновано місто для охорони кордонів на безіменній околиці Північно-Східної Русі, яке отримало назву “Москва”. Але, чи так було насправді ?!
Історик Ганна Черкаська:
— Юрій-Георгій Володимирович Долгорукий (*1090 — †15 травня 1157) — князь Ростово-Суздальський і Великий князь Київський. Він — сьома дитина з десяти Володимира ІІ Всеволодовича Мономаха та англійської принцеси Гіти-Єлизавети, онук князя Ярослава Мудрого. Він став родоначальником лінії володимиро-суздальських князів.
Юрій був двічі одружений, мав 13 дітей. 12 січня 1108 року побрався з дочкою половецького хана Аепи Осеневича, серед їхніх дітей був Андрій Боголюбський та Ольга, дружина князя Ярослава Осмомисла. А онука його — та сама Єфросинія — знаменита Ярославна зі «Слова про Ігорів похід». Другу дружину Андрій І Боголюбський вислав у Візантію з молодшими братами.
За постійне посягання на чужі землі Юрію дали прізвисько Долгорукий (руки-загрібуки). Він охоче залучав половецькі орди для боротьби зі своїми родичами — руськими князями.
Після смерті батька Юрій Долгорукий отримав у спадок Ростово-Суздальське князівство і започаткував князювання Рюриковичів на землях Моксель. У ІX—XІІ ст. край від Тули, Рязані й теперішньої Московської області населяли племена меря, весь, мокша, чудь, мордва, марі, які називали народом «моксель». Ці племена стали згодом основою народу, який прозвав себе «великоросами».
У 1147 р. Юрій Долгорукий писав чернігово-сіверському князю Святославу Ольговичу: «Прииде ко мне, брате, в Москов!» Це було першою згадкою в Іпатіївському літописі Москви. Але… «Брехнею є те, що Москва заснована Юрієм Долгоруким у 1147 р.
Це міф, який не має доказового підтвердження. Москву, як поселення, було засновано 1272-го!
Адже саме цього року було проведено третій перепис населення Золотої Орди. При першому переписі (1237—1238 pp.) і другому (1254—1259 pp.) поселення “Москва” не згадується» (Я. Дашкевич).
У 1149-му Юрій Долгорукий розбив війська Ізяслава Київського й заволодів Києвом, але за два роки змушений був повернутися в Суздаль. 24 березня 1155 р. здійснилася ідея фікс Юрія Долгорукого: він знову захопив Київ і вступив на престол, тепер уже довічно.
10 травня 1157 р. на бенкеті в київського боярина осмянника Петрила Юрій був отруєний: вночі йому стало зле, а через п’ять днів (15.05) він помер. За владолюбство, жорстокість, жадібність та заздрісність кияни не шанували князя. Навіть тіло Юрія Долгорукого не дозволили поховати поряд із тілом його батька Володимира Мономаха. Покоїться він у храмі Спаса на Берестові на території сучасної Києво-Печерської лаври.
У день похорону (16 травня) літописець писав, що кияни розграбували двори Юрія та його сина Василька. Після смерті князя кияни-повстанці ліквідували встановлену ним владу: «суздальців — бояр і дружину — побивали по містах і селах» (М. Грушевський).
За Юрія Долгорукого вперше виявилося суперництво двох народів, між Києвом та Суздальщиною почалася боротьба, яка набрала гострих форм за його сина Андрія Юрійовича Боголюбського.
74-річна мешканка Луганська написала вірш-відповідь на пісню Віки Циганової
“Від Донецька до Кремля – українська це земля !”
Слухай, Віка Циганова,
про що буде тут розмова:
Від Донецька до Кремля –
українська це земля.
Наш князь Юрій Долгорукий
підкорив болота, луки
Він Москву вам заснував,
щоб нечистий вас забрав!
Ще в Москві хор жаб співав,
Київ наш вже процвітав.
Жаль, що путін це не знає,
на Вкраїну зазіхає.
Де стояли шахт громади
він поставив свої “Гради”.
Зруйнував наші мости
І наставив блокпости.
Там, де соняшник в нас ріс,
поле топчуть “Стрілок”, “Біс”.
Де були сади, левади,
зараз там його гармати.
Де хліба росли високі,
вирви там навкруг глибокі.
Де малеча тягла санки,
розчавили гірки танки.
Розбомбив він наші хати,
вимусив людей страждати.
Надсила на нас конвої
найсучаснішої зброї.
Він мінує лани чисті –
так робили лиш фашисти.
Ллється кров в моїй країні
Та не вмерти Україні,
Не здамо землі ні клапоть –
пам’ятай це, руський лапоть!
Вірю, знаю – прийде час,
відповість він за Донбас,
За землю мою святую,
за пролиту кров людськую,
За могили в чистім полі,
за всі зламанії долі,
За скалічених людей
І за смерть малих дітей.
Чуєш, віко, стерво сите,
Україну вам не вбити!
І земля моя, Донбас,
прокляла давно вже вас.
Я благаю на колінах:
“Мир дай, Боже, Україні!”
Щастя дай захисникам,
її донькам і синам.
Матір Божа, я благаю,
спокій дай моєму краю,
Дай загиблим місце в раю –
я молю тебе, благаю!
путіна я проклинаю,
” щоб ти здох”, йому бажаю.
В небуття підуть кобзони,
путіни і циганови,
Та залишиться країна,
наша ненька Україна.
Вільная і працьовита,
не раз кровію полита.
P. S. Цей щемливо-правдивий вірш не повинен загубитися на просторах інтернету ! Поширюйте ! Слава Україні !!