Лихослів`я – вживання лайливих, соромітних слів: грубі, недоброзичливі слова і вирази, вживані щодо кого-небудь. Нецензурні, знижені слова, ненормативна лексика, табуйовані слова.
Філологи використовують термін “інвектива” (від лат. “лайлива мова”) – різкий викривальний виступ: образлива промова, лайка.
Сучасна статистика щодо нецензурних слів /за даними Research & Branding Group /
Нецензурні вислови знають 93% населення України, але вживає їх тільки 49% українців.
Ніколи не вживали – 40%
Не вживають зараз, але вживали раніше – 12%
Чоловіки, які лаються – 67%
Жінки, які лаються – 34%
Готові повністю припинити вживання – 32%
Ніколи не відмовляться від брудної лайки – 13%
Лайливу лексику в основному вживають для:
підвищення “емоційності мови”; зняття психічної напруги або больового шоку; образи чи приниження співрозмовника; демонстрації агресії; уявного “самоствердження”; поповнення бідності власного словника.
На думку респондентів, найкращими методами боротьби з нецензурною лексикою є; самоконтроль, розвиток культури мовлення за допомогою літератури, мистецтва, через ЗМІ; заборона законодавча (штрафи й арешти).
Право громадянина на повагу до його честі та гідності закріплене 28 статтею Конституції України. Нецензурна лайка в громадських місцях відноситься до адміністративних правопорушень (ст.173 Кодексу України).
Покарання за такі дії – накладення штрафу або цивільні роботи від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи від одного до двох місяців (з відрахуванням 20% заробітку) або адміністративний арешт до 15 діб.
Сьогодні матюки або, так звані, міцні слівця – швидше норма, ніж виняток. На парканах, в інтернеті, книжках, піснях, фільмах, навіть мультфільмах можна їх почути від будь-кого незалежно від віку чи місця у суспільстві. А за часів запорожців за брудну лайку могли добре відшмагати батогами.
Коли в одному з ремісничих цехів ( за часів Середньовіччя ), якийсь із майстрів, розсердившись на цехове товариство, обізвав усіх членів корпорації байстрюками, то змушений був упродовж кількох тижнів перед церковною службою і після неї на порозі церкви ( куди йому вхід був заборонений ) просити у кожного з ображених пробачення.
Французькі учні у віці до тринадцяти років, які наважилися вилаяти вчителя, відправляються до відповідного закладу для неповнолітніх правопорушників терміном на шість місяців. Повнолітні лайливці сплачують штраф у розмірі шість тисяч євро та потрапляють з тим самим терміном, але вже до справжньої в`язниці.
Режисер американської кінострічки “Звіяні вітром” заплатив штраф у п`ять тисяч доларів за вислів, що прозвучав із вуст одного з персонажів: “Відверто кажучи, моя люба, мені цілком плювати на це”.
У кожну історичну епоху лайка – різна. У ній проглядає суть поведінки та спосіб думання народу. Лайка “виголошується” людиною розлюченою чи обмеженою, ображає головні цінності людини, Яка загальна система цінностей данного суспільства, такі й нецензурні слова використовуються.
За підрахунками вчених, людина за своє життя в середньому вживає нецензурні слова близько 230 тисяч разів.
50 років х 365 днів = 18 250 днів.
230 000 разів : 18 250 днів = 12,6 поганих слів у день.
Якби ти знав, які глибокі чинить рани
Одне сердите, згірднеє слівце,
Як чисті душі кривить і поганить,
І труїть на весь вік, – якби ти знав оце!
Іван Франко
Святе Письмо заповідає: “Позбавте вуста свої лихослів`я”.
Погані слова – гріх. Галичани почали їх вживати лише після приходу радянської влади. До цього середовище було наскрізь християнським. Жодна порядна людина не дозволяла собі спілкуватися лайкою, а молодь добряче діставала від старших за це. Настанова “лайка – це гріх”, “не лайся, бо піч у хаті” – психоментальний стереотип українців.
Нецензурні слова давно побутували як в російській, так і в українській мовах. Проте в українській – лайка ніколи не була настільки публічною, як у наших сусідів.
Російське слово “материться” походить від слова “мать”, яке найчастіше фігурує в лайці цього народу. У Московській державі, де міцно утвердилася влада абсолютного володаря-царя, всі люди: і селяни, й князі – бачилися не особистостями, а “холопами”, не “кимось”, а “чимось”. Відповідно була й лайка, яка мусила максимально принижувати того, кому адресувалася. У суспільстві, в якому дуже цінуються родинні стосунки, можна найболючіше зробити це, принизивши матір адресата.
В українців вживання лайки називається “батькуванням”, бо надто сильним був культ пошани жінки-матері, або використовувати її ймення в лайці. Лайка ж спрямовувалася на образу особистості, а в українському суспільстві, як і в європейському взагалі, людина шанувалася як особистість, тому таких нецензурних слів, які мали росіяни в українців не було.
Російські матюки мають у собі сексоцентричне чи відгенітальне підгрунтя. Українська ж лайлива лексика часто зводиться до асоціацій з багном, гидотою та до… м`якого місця. Так при вирішенні міжсусідського конфлікту “за межу” чи “за курку”, достатньо було показати оголені сідниці – і це був ефективний і ефектний хід.
Саме слово “лайка” вказує на ставлення наших далеких пращурів до цього явища – людина, що вживає нецензурщину, уподібнюється до дзявкітливого собаки. А вислів “лаятися по-чорному”, пов`язаний з уживанням під час сварки слова “чорт” і похідних від нього – саме це слово для давніх українців було найстрашнішою лайкою.
На думку відомого українського філолога академіка Олеся Пономарева, в українську мову лайка прийшла з прийняттям християнства з Греції. Але ті слова, що для грецької мови були звичайними, нормативними, для нашої мови стали нецензурними, лайливими.
Київський мовознавець Павло Демін вважає, що лайливі слова в українській мові збереглися з епохи скіфів-аланів, де вони були звичайними словами без негативного забарвлення.
Українська нецензурна лексика надійно ховалася у пісенному фольклорі, народних приказках, промовках. Вона насичена несподіваними виразами, порівняннями і поєднаннями, талановита й вигадлива: “А щоб тебе Морана побила”, “дідька тобі лисого дам”, “сто чортів тобі в печінку”, “відвідаєш макогона”, “най би тебе пранці з`їли”, “а щоб тобі курка на ногу наступила”, “а щоб тебе качка копнула” тощо.
Прокльони віддавна були елементом словесної культури українців: “…Миколаю-угоднику, скорий помочнику, святий Юрію, святий Григорію на білому коні, на білому сідлі, покарайте його своєю десницею, щоб не їв він тієї морковочки, та бодай його пранці та болячки з`їли, та бодай його шашіль поточила…”
Турецький мандрівник Ельвія Челебі, що відвідав Україну в 1657 році, визнавав величезне багатство української мови, але лайливих слів нарахував у ній аж…чотири. Це такі слова, як “чорт”, “дідько”, “свиня” і “собака”.
Російський письменник Максим Горький у своєму оповіданні “Ярмарок у Говтві”, даючи стислі влучні характеристики різних народів, про українців писав так: “Усе робиться повільно, але грунтовно, вдумливо. Ядреної і крутої лайки росіян, від якої дух у грудях спирає й очі на лоба лізуть, не чути, – її замінює влучний гумор, що щедро прикрашає балачку. Не чути й російського “тикання”!”
Лайливі слова, запозичені з російської мови, укорінилися в результаті багатьох трагічних подій, зокрема воєн, коли нашою землею пройшли мільйони людей, з дитячого віку привчені брутально лаятися і які самі не усвідомлювали значення того, що вони кажуть.
Другою причиною поширення російської лайки було перебування мільйонів українських чоловіків у російських тюрмах, в російській, а потім і в радянській армії.
Учені довели, що лайливість – це хвороба. Наприклад, римський імператор Клавдій у звичайному житті був цілком пристойною людиною, але іноді на нього находили приступи лайливості, при цьому він дригався, розмахував руками і ногами, жахаючи підданих. Від таких приступів, за деякими даними, потерпали Петро І, Моцарт, Наполеон, Пушкін.
У давні часи таку поведінку пояснювали просто: “біс вселився”. Нині доведено, що ці люди страждали на синдром Туретта (за ім`ям французького психіатра минулого століття). Синдром передається спадково й особливо схильні до нього чоловіки.
Як правило, матюкаються ті люди, у яких існує дефект лівої півкулі, а саме мовних зон – їм не вистачає слів! Всі лайливі слова у людини містяться в “німій” правій півкулі. У медицині описано багато випадків, коли паралізовані пацієнти не могли вимовити односкладних слів “так” або “ні”, зате легко проговорювали цілі тиради недрукованої лексики. Були випадки, коли під дією анестезії люди вимовляли такі “перли”, від яких в`янули вуха.
Народний цілитель В`ячеслав Зіновєв стверджує, що коли нецензурна лайка є основним способом спілкування в сім’ї, то вона перекриває дорогу успіхові для всіх її членів, створюючи навколо людини негативне торсіонне поле. Як наслідок, до неї притягується всілякий енергетичний бруд. Найкраще лайку порівняти з дірками в кишені, через які випадає успіх.
Лихослів`я, на відміну від доброзичливих побажань, може завдати смертельного удару не тільки душі, але й здоров`ю, оскільки насилає на людину своєрідний “психологічний вірус”, що спричиняє розлад внутрішніх органів.
Вченими доведено, що кожне сказане, або почуте слово несе в собі енергетичний заряд, діє на гени людини.
Наприкінці ХХ століття біолог Петро Гарняєв створив апарат, що перетворює людські слова в електромагнітні хвилі, які впливають на молекули спадковості – ДНК. З`ясувалося, що деякі слова страшніші за вибухівку – вони спотворюють спадкову програму, спричиняючи мутації, які призводять до виродження.
Лайливе слово блокує творчі процеси в організмі людини, завдаючи здоров`ю непоправного лиха: псується пам`ять, як результат – склероз, серцева недостатність. Проте, найголовніше – це стан серця й душі.
Доведено, що у тварин немає багатьох захворювань завдяки тому, що вони не вміють лихословити!
Кожен з нас може провести невеличке дослідження: одній рослині потрібно щодня говорити приємні слова, нахвалювати її, а іншій – вимовляти лише лайку. Перша – буде швидше рости, квітнути. Інша – або пропаде, або ж почне марніти. Так само й діти: якщо їх хвалять, підбадьорюють, стають успішними, лідерами, а ті діти, яких дорослі лають, на жаль, виростають невдахами.
В українській літературі лихослів`я бере початок з “Енеїди” І. Котляревського. Соковитою є мова Мотрі, Кайдашихи та Мелашки з “Кайдашевої сім`ї” І. Нечуя-Левицького. Нецензурні слова використовують у своїх творах сучасні письменники: Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Любко Дереш, Оксана Забужко. В художніх творах це допомагає максимально повно відобразити мову персонажа.
Не вдягаймо розмови вкраїнських синів
У лайливий непотріб розгніваних слів.
Дмитро Полонський
Українська мова багата й милозвучна, у ній безліч добрих слів! Вживайте замість “поганих” слів “добрі” і будьте завжди здорові й щасливі!
Сію дитині в серденько ласку: сійся-родися!
Ніжне “будь ласка”, вдячне “спасибі”,
“Вибач” тремтливе, – Слово у серці – як зернятко в ниві.
“Доброго ранку!”, “Світлої днини!” – щедро даруй ти людям, дитино.
Мова барвиста, мова багата, рідна і тепла, як батьківська хата.
На останок, притча: В кожній людині живуть два вовки. Один є уособленням всього хорошого: добра, милосердя, терпіння, правди тощо, а другий – всього поганого: байдужості, жорстокості, боягузтва, підлості. Ці вовки ведуть між собою постійну боротьбу.- Який же вовк переможе? – А переможе той вовк, якого ми годуємо. Тож годуйте хорошого вовка, а поганий вовк щоб ніколи не мав місця в вашій душі.
Скажімо “Ні!” лайкам і образам!
Презентація “Лихослів’я – чума XXI століття” створена для учнів 7 – 11 класів. Мета презентації: сформувати негативне ставлення до лихослів’я, довести його негативний вплив на організм людини, показати моральну деградацію осіб, що використовують лайливі слова, викорінювати нецензурну лайку як шкідливу звичку. Вчитель розвитку мовлення О.В. Петришина.