Ляля Горська. Повернення до життєвих витоків
Жіночка набирає воду з дерев`яної криниці. У Лондоні, де вона постійно проживала, так воду давно не добувають. Ляля Лісовська нещодавно приїхала в Україну де придбала кілька будиночків у мальовничій Головківці. Про героїчних повстанців саме цієї легендарної місцевості писав її славетний дідусь Юрій Горліс-Горський у своєму знаковому романі «Холодний Яр». Чому Ляля вирішила повернутися з-за кордону до Холодного Яру і що за мистецький центр для молоді планує тут відкрити аби у селі проводилися виставки, майстер-класи й тематичні табори, читайте у наступному сюжеті.
Привіт. Я Ляля Горська, що народилася в Америці але виросла в Англії. Мої дідусь з бабусею були вимушені втекти з України ще під час війни, рятуючись від сталінських переслідувань. Мама народилася у таборі для біженців, потім вони з бабусею поїхали до Америки…
Згодом ми з мамою оселилися у Лондоні, тож я росла, як звичайна англійська дівчинка. Тоді я геть не мала жодних контактів з українською діаспорою, не мала справи з дитячими таборами або Пластом. Тобто, була повністю відокремленою від української культури. Одного разу я вперше поїхала до бабусі в Америку і саме там дізналася про життя і творчість свого видатного дідуся.
Юрій Горліс-Горський був одним із перших, хто розпочав боротьбу з інформаційним геноцидом українців. В час активних переслідувань української інтелігенції, коли знищувалися національні елементи культури водночас з політичними репресіями і терором – він, ризикуючи життям, написав і видав цю книгу.
Повернення на прабатьківщину для мене стало дуже символічним кроком, адже мій дідусь говорив, що він ніколи не хотів залишати рідну країну. Дідусь не зміг, бо був убитий, але я змогла… Це є поверненням до моїх українських витоків, до рідної землі. Це є мій дім, саме тут я мала народитися і жити.
Коли я приїхала до України вперше, то зрозуміла, що все своє життя я жила на чужій планеті. В Англії я всім своїм єством відчувала, що люди навкруги не є моїми за духом. Так само було й в Америці. Просто той факт, що мій батько американець, не давав мені повноти відчуття рідного дому. Нарешті, саме в Україні я зрозуміла, що люди тут такі, як я. Мені була близькою і рідною манера, з якою вони посміхаються, розмовляють, близько те, як саме вони спілкуються і що кажуть. Уявіть собі, я розуміла їх, навіть не розуміючи мови. Це дуже здорово! Також подобається мені наша українська їжа, що так добре смакує. Ніде в світі немає такої поживної, смачної їжі.
З 2010 року я знімаю відеощоденники про мої візити до України. Проект мав назву «Як бути справжньою українською дівчиною», але потім я замінила назву на «Як бути справжнім українцем». Адже я відчула, що це більш глобальний задум і його цілістність для мене дуже важлива. Арт-проект продовжується й досі, а триватиме стільки, скільки потрібно, щоб сповна зрозуміти, як це – бути справжнім українцем.
Чому Головківка? Сюди я приїхала тому, що на початку книги, яку написав мій дідусь, він згадує саме Головківку. Я неодноразово відвідувала це село. Мені проводили екскурсії навколо Холодного Яру. Тут я залишалася на кілька днів з друзями і мені дуже сподобалася ця, безперечно, красива місцина, розташована на пагорбі. В Головківці я зустріла дуже багато хороших людей. Практично всі вони творчі особистості, зацікавлені в різних громадських, мистецьких і культурних проектах.
Я вирішила, що для мене це і є ідеальне місце. Також тут багато хороших будинків з високими стелями. Більшість з них пусті і потребують догляду, але це мене тільки надихнуло на ідею відновлення. Старі занедбані будинки приречені на руйнування, а відновлюючи їх, ми зберігаємо історію рідного краю.
Спочатку купила старий дім, в якому поки що не можна жити, він на стадії ремонту. Але, коли я вперше зайшла до цього будинку, то він одразу мені сподобався. «Який же він класний!» – подумала я. До того ж, знаходиться у самісінькому центрі, і ще він має величезні вікна.
Сусідній будинок придбала, аби створити громадський проект : молодіжний Арт-центр. Також, разом з громадою, планую облаштувати місце для проведення різноманітних майстер-класів, можливо, для якихось літніх арт-таборів. В мене є багато задумів і ідей, але я радію, коли ці ідеї надходять від місцевих. Ініціатива і зусилля спільноти – основна цінність у розбудові громадських проектів, тож, сподіваюся, всі бажаючи будуть залучені.
Так, для мене було незвичним користуватися криницею. В Англії навіть в сільській місцевості вже давно не тягають воду з колодязя. Це новий для мене досвід. Можливо, колись я викопаю власний і матиму воду всередині хати, але на сьогодні це те, що я роблю і мені подобається, що я не маю покладатися на електрику.
А ще, було б гарно побудувати колодязь у самому центрі села і присвятити його моєму дідусеві. Звісно, пам’ятники величні, але є бажання створити щось більш корисне і утилітарне, щось таке, що зможуть використовувати всі бажаючі, і це було б живим нагадуванням про мого дідуся!
Вже декілька років ми з матір’ю (Ларисою Лісовською-Янг) працюємо разом. Вона видає книжку «Холодний Яр» і інші книги Юрія Горліс-Горського. Зараз вона видає шосту – збірку поезій. Коли Юрій сидів у в’язниці, він написав багато віршів, і зараз їх нарешті побачать люди. Також ми майже закінчили перекладати «Холодний Яр» англійською.
Вражає і надихає, коли люди підходять до мене і кажуть, що вони прочитали «Холодний Яр», що книга змінила їхнє життя. Це трапляється час від часу…
Відчуття щодо твору мого дідуся: книга описує Україну і людей, які борються за її незалежність.
Нажаль, наразі це знову важливо і знову актуально. Ми маємо ситуацію, коли Україна намагається встановити власну ідентифікацію у цілому світі, а саме це зробила і досі робить книга ” Холодний Яр”. Ось тому я хочу поширювати її й надалі.
Відео на каналі YouTube “Леся Горліс-Горська (Ляля Горська). Повернення на Україну”
У перших сторінках книги дідусь пише про споглядання виду зі сторони Головківки, коли він їде на коні через Холодний Яр. Це той вид, який є на фото: Медведівська церква, ліси, і – якщо подивитися в напрямку Буди – бачимо пагорби, які він описує. Це близьки моєму серцю місця, я відчуваю тут дух мого дідуся, українську кров, українську спадщину.
«Коли я впаду.., мою кров вип’є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце». Дуже потужні строчки однієї з поезій дідуся! Те, що відбувалося раніше, коли люди боролися за Україну, повторюється знову.
Маю надію, що в майбутньому Україна залишиться вільною і незалежною, що більше не буде загрози ні від наших сусідів ні від інших країн.
