Де розлились озер пастелі,
На горах і просторах степових
Розсипались дзвінкі оселі
Співучих прадідів моїх.
Були, як писаночки, скрині,
Божниці в білих рушниках.
Між вікнами пучки калини
Зоріли в чепурних хатах.
І двері тільки причиняли:
В господах не було замків.
А подорожнього вітали
І клали хліб й до нього сіль.
В лісах водилася звірина,
Кишіла риба у річках.
Лились меди, росла малина,
Пташня гніздилася в садах.
Жила, Вкраїно, ти у мирі
З землею, небом і собою.
Рідненька, де ж ти оступилась,
Чому нема тобі спокою?
Нема вже радісного краю.
“Не ті часи”, – зітхнеш на мить.
Куди поділось все – не знаю.
Лиш серце тоскно так болить…
Лариса Журенкова 🪶
