Звідки “ростуть” крила
Принцип, за яким побудовано вінгсьют (англ. «костюм-крило») людина підгледіла у білок-летяг.
Гризуни планують з дерева на дерево за допомогою перетинки, яка натягується у них уздовж тіла, коли вони розчепірюють лапи.
Перший вінгсьют було винайдено ще в 30-і роки минулого століття. Однак знадобилося ще 60 років, щоб довести його конструкцію до ладу.
По-перше, до костюму потрібно було інтегрувати парашут (необхідний для приземлення) таким чином, щоб він не заважав плануванню. По-друге, довго не виходило зробити перетинки-крила, які дозволяли б передбачувано керувати вінгсьютом.
Французькі ребра
Отже, сучасний вінгсьют з’явився в кінці 90-х. У цього костюма дві перетинки натягалися, коли парашутист розводив в сторону руки, а третя – коли ноги.
Всі три крила складалися з двох шарів матерії : верхньої і нижньої, і напиналися, коли в них потрапляло повітря через розташовані в передній частині костюма повітрозабірники.
Крім того, в перетинки були вшиті ребра жорсткості, які допомагали крилам зберігати форму і міняти аеродинамічні характеристики, коли людина починала рухати кінцівками.
Цей костюм винайшов француз, парашутист і винахідник Патрік де Гайардон. З тих пір всі вінгсьюти шиють за цими принципами, хоча конструкція постійно допрацьовується.
З літака
Перетинки фактично перетворюють весь костюм у крило. Щоб воно почало працювати, потрібен зустрічний потік повітря. У літаків такий потік створює двигун, штовхаючи фюзеляж вперед.
Коли парашутист у вінгсьюті стрибає з літака, він відразу починає планувати в горизонтальній площині, так як у нього вже є велика початкова швидкість.
Це найпростіший тип польотів у «костюмі-крилі» і саме з нього зазвичай починається навчання. Правда, в традиційній парашутній школі спочатку треба довести, що ти зробив, як мінімум, 200 стрибків зі звичайним парашутом-крилом.
Такий досвід потрібен для того, щоб без проблем вистрибнути з літака і щоб прийняти єдине правильне положення для штатного відкриття купола при приземленні.
З обриву
Необхідну для горизонтального польоту швидкість (60-90 км/годину) можна набрати і за кілька секунд вертикального падіння, під дією сили тяжіння.
Для цього треба піднятися на високу гору або, наприклад, будівлю і стрибнути вниз. Чим вище точка старту, тим довше розгінна частина падіння, тим швидше і на більшу відстань ти полетиш уздовж горизонту.
А ще можна планувати, притискаючись до схилу гори, – це називається «проксіміті», але тут потрібна відточена техніка управління вінгсьютом.
Це найризикованіші піруети, вони ж і найцікавіші та найвидовищні.
Політ вниз
У вінгсьюті не можна набрати висоту, адже занадто мала площа крил. Але для відчуття польоту досить і того, що підготовлений парашутист в хорошому костюмі в середньому пролітає 2-2,5 м по горизонталі на кожен втрачений метр висоти. Отже, подолати в такому режимі 10-20 км, стрибаючи з літака, – цілком досяжно.
Польоти у вінгсьюті – погодозалежний вид спорту, але вітер може перешкодити тільки в момент старту з нерухомої відправної точки.
Наприклад, він просто не дозволить відлетіти від скелі. Зате у польоті проблем через турбулентність не виникає. На швидкості планування у вінгсьюті ти просто пронизуєш будь-які повітряні потоки.
Страх
До стрибків у вінгсьюті, на відміну від звичайних стрибків з парашутом, неможливо звикнути. Страшно завжди. Просто страх буває різний.
Поступово починаєш розуміти, що він має масу градацій, вчишся їм управляти. По суті, тобі треба робити дуже прості, з точки зору моторики, рухи, але в стані жорсткого стресу.
Тренується це тільки постійними стрибками. Завжди краще стрибати потрошку, але регулярно, ніж багато, але запоями. Щоб психіка не відвикала.
Ризик
/Розповідає Валерій Розов дворазовий чемпіон світу з парашутного спорту,
автор єдиного в світі парашутного стрибка до кратеру вулкану /
Він присутній завжди. Але є умови штатні, а є такі, що виходять за звичні рамки. У другому випадку ти аналізуєш ситуацію і прикидаєш, що до чого.
Якщо мова про звичайний тренувальний стрибок (третій за день і з цього місця я вже стрибав 50 разів) і мені щось не подобається, то я піду вниз пішки. Але якщо я 1,5 місяця збирав експедицію до цієї точки і іншого шансу стрибнути в мене не буде, то я готовий ризикувати.
Коли влітку 2011 року я стрибав з Монблану, там був поривчастий вітер.
Але, подумавши, куди буду приземлятися, якщо щось піде не так, я вирішив діяти.
Тоді політ і справді пішов не за планом, до підніжжя гори я не дотягнув, але благополучно приземлився на запасному майданчику на льодовику Бренва.
А, наприклад, рік тому на вершині гори Шивлінг в Гімалаях (6420 м) довелося простояти кілька днів, чекаючи відповідної погоди. Результат: пройшов більше 4 км по горизонталі зі швидкістю близько 200 км/годину, перепад висот – близько 2200 метрів.
Вінгсьют і спорт
Польоти у вінгсьюті вже визнані видом спорту Міжнародною федерацією повітроплавання. Правда, поки змагатися можна тільки в груповій побудові фігур у повітрі – грубо кажучи, у кого більше зчепиться в польоті учасників.
Крім того, проводиться багато аматорських неофіційних змагань по польотах у вінгсьюті в горах. В основному це стрибки з GPS-датчиком, який знімає дані про швидкість, дальність і якість польоту. Наприклад, я розганявся до 200 км/год (рекорд швидкості – 363 км/год).
Але люди, за великим рахунком, стрибають не заради спортивних досягнень, а заради ейфорії польоту. Людина може уявити собі, що таке альпінізм, жодного разу не побувавши в горах. З рюкзаком йдеш у гору – на це уяви вистачає…
А ось що людина відчуває, коли вільно переміщується в тривимірному просторі – словами не передати!
Осягнути це можливо тільки спробувавши на собі.
Livejournal
