Пишу… Можливо, хтось і почитає…
Сльозу ізронить… Тихо посміхнеться…
Сидять мої вірші під образами
І лоскотом бентежать чиєсь серце.
Сьогодні серед темпів і модерну
Вони зніяковіло причаїлись.
Та серед них, однак, немає скверни,
Минуле та сучасне в них зустрілось.
Пізніше, коли марево безкрає
Злегка торкнеться рук а чи плеча,
По духу такий рідний хтось згадає,
Як плавилась біля ікон свіча…
Лариса Журенкова 🪶
