“…обновиться, яко орля, юність твоя (Пс. 102) “
У тиші скімлила душа –
Мене вночі будила.
Не пити-їсти чи гроша –
Лиш вислухать просила.
В перині ніжилась м’якій
І вуха затуляла.
Та шепіт в тишині міській
Відлунням повертало.
– Не хочу… Стомлена від ран..
– А ти усе ж послухай:
Добро твори, від зла втікай,
Дивись, лише не сплутай!
Любов не тільки пелюстки,
Спочатку будуть терни.
А ти упевнено неси
Свічу усім нужденним.
– Тримає вже років тавро…
– Що там твій вік – і вічність!
Вставай, здіймайсь, злітай орлом
В небес святу величність!
Махнула я тоді крилом
(Спасибі, душе-птице!)
– Орлом, говориш? Так – орлом!
Хай юність обновиться!
О, як чудово в небесах
Витати гордим птахом!
Раділа-тішилась душа.
Вдоволеним був Тато.
Лариса Журенкова
