Пам’яті голодомору присвячую
Твоя, о страднице Вкраїно,
Терниста путь в широкий світ:
То половецький гніт зміїний,
То гніт Росії, польський гніт…
Тебе і гнали: босу вбогу –
Шляхами битими на схід;
Штовхали на слизьку дорогу
Безпам’яття на сотні літ.
І мордували, й ґвалтували,
І роздирали на шматки,
І брудом славу поливали,
І гнули під німецькі каблуки.
В червонім вогнищі палала –
І гинув цвіт, який же цвіт!
Та знову, страднице, вставала,
Тверда, як криця, мов граніт.
Що ж твої діти – українці?
Хто спину гне на чужині,
Хто гірш за ворогів-чужинців…
А інші сплять – глухі, німі.
Тобі б після кайдан, розп’яття
Палати зіркою на небі.
Але, на жаль, вкраїнці-браття
Не дорівняються до тебе…
Ось і сьогодні, мила нене,
Запалено свічок, свічок…
Та сумно дивишся із неба
Очима мертвих діточок…
Лариса Журенкова 🪶
