По зеленому садку
я іду-іду-іду,
То малинку покуштую,
То ожинку облюбую,
То смородинку скубну,
То черешеньку зірву…
Та найбільше – вишень з’їв,
Бо найкраще їх любив!!
А як з саду повернувся,
Наш Рижко чогось напнувся
І так голосно гарчав,
Мало голос не зірвав!
Що за диво? Що за діло?
На своїх хіба красиво
Так ось сердитись й гарчати,
За чужого мене мати?!
Та до хати як зайшов
І повз дзеркало пройшов,
Ось тоді я зрозумів
Чому ж він себе так вів:
Бо від лоба й до п’ят
Я був червоний як томат:
На щоках – сліди малини,
На губах сліди ожини,
Сік вишневий на ногах,
і на скронях і руках….
Тож я помився, причесався,
А тоді на двір подався –
Пес на задні лапи став
І мене розцілував!
