2 лютого – 73-я річниця Сталінградської битви
Сталінградська битва є однією з найважливіших битв всієї Другої світової війни. У цій епохальної битві Червона армія здобула блискучу перемогу над німецькими фашистами та їх союзниками. Італійські, румунські, угорські війська були стягнуті до Сталінграда, але цей своєрідний європейський коричневий інтернаціонал мало допоміг гітлерівським поневолювачам.
Битва, що розігралася 73 роки тому на Волзі, стала переломною в ході Великої Вітчизняної війни, і саме з перемоги в ній почалося звільнення окупованих територій Росії, Білорусії, України, і всієї Європи від фашизму.
ХРЕЩЕННЯ ПІД ТАНКАМИ
Тих, хто в ті вогненні дні відгукнувся на заклик «За Волгою для нас землі немає!», ціною власної крові захистивши Волзьку твердиню, в кожному регіоні України залишилися буквально одиниці. Ми вже розповідали про черкащан Івана Білоуса, Петра Красовського, житомирянина Кирила Семенова і багатьох інших героїв Сталінграда. Перед святкуванням 73-річчя оборони Сталінграда ми зв’язалися з Волгоградської міською організацією ветеранів і нам розповіли про 91-річного волгоградця Олександра Сгібнєва. Свій перший бій він прийняв 18-річним рядовим бійцем на південних рубежах Сталінграда, зупиняючи танки Манштейна, що проривалися до оточеного угрупування Паулюса, а потім звільняв Україну і в боях за український Львів був тяжко поранений.
Олександр Сгібнєв народився 22 вересня 1924 р. в селищі Городище тоді ще Царицинської губернії.
– Коли почалася війна, я навчався в 9 класі. Пам’ятаю, саме йшов до школи, а тут по радіо передали про напад Німеччини. І ми всім класом пішли до військкомату. Яке тут навчання? А нам тоді ледь виповнилося по 16 років і нас на фронт не взяли, – згадує Олександр Михайлович. – Було до того прикро, що багато з нас мало не плакали.
Засмутився і Саша. Потім ще багато разів «атакував» працівників військкомату, поки не домігся свого. У 1942 році, у віці 17 років, він був призваний до армії. Після короткої підготовки потрапив у 248-му стрілецьку дивізію 28-ї армії.
– У листопаді 1943 р. наш 902-й стрілецький полк підняли вночі по тривозі. Ми отримали наказ зупинити німецькі танки, які проривалися до Сталінграда.
Добірні танкові частини, які повинні були розірвати кільце оточення Сталінградського угруповання противника, німецьке командування назвало «танковим кулаком». На його шляху встали 18-річні хлопчаки, серед яких був і боєць Сгібнєв.
– У бій ми вступили прямо з маршу. На нас йшли танки – все гриміло, гуло, над полем стояли гар і чад… Танки стріляли по нас з гармат і курсових кулеметів, а за ними крокували автоматники, поливаючи все навколо зливою свинцю. А ми навіть окопатися не встигли. Тільки вирили окопчики для стрільби лежачи. Бій був нерівний, ми цей бій прийняли. Здавалося, стримати цю лавину неможливо. Судіть самі: у противника – танки, автомати, а у нас п’ятизарядні гвинтівки Мосіна. Танки підійшли впритул і почали нас «прасувати». Наш батальйон в основному був сформований з 18-річних хлопців, але ніхто не здригнувся і не відступив. П’ятнадцять моїх ровесників на моїх очах загинули під гусеницями. Нас виручила штурмова авіація, «літаючі танки» ІЛ-2, вони на бриючому польоті розстрілювали ворожу піхоту. А потім замполіт повів нас, що щойно прийняли бойове хрещення, по полю, всіяному тілами ворожих автоматників. Така ось «екскурсія мужності».
Цей свій перший бій Олександр Михайлович називає «хрещенням під танками». «Звичайно, страшнувато було …» – зізнається він. І додає: «Після першого бою я подорослішав відразу на десять років, а перша сивина у мене з’явилася в дев’ятнадцять…» – Коли на екрани вийшов кінофільм «Білоруський вокзал», і я почув слова пісні «останній бій, він найтяжчий самий», згадав свій перший бій і тут же подумки перефразував: «перший бій, він теж найтяжчий самий».
Про ці жаркі бої розповідає відомий роман Юрія Бондарєва «Гарячий сніг» і однойменний художній фільм. Сам автор ці бої назвав «перевіркою на людяність через випробування вогнем». Пройшов її і Олександр Сгібнєв.
У боях під Сталінградом він отримав перше поранення. Ще два отримає в боях за Україну – на Донбасі і при звільненні Львова.
В ПІХОТІ – ВСІ ГЕРОЇ…
Навесні 1943 р. Олександрові йшов 19-й рік. Бійцеві було присвоєно звання сержанта, і він був призначений командиром відділення. На цій посаді пройшов бої на Міус-фронті. У першому ж бою сержанта Сгібнєва і його бійців командування відзначає за зразкову мужність, а з бою ввірене йому відділення виходить без втрат. Наприкінці літа 1943 р. Олександр Сгібнєв був представлений до звання молодшого лейтенанта. На посаді командира стрілецького взводу він пройшов всю Україну, звільняв Донбас, Херсон, Миколаїв, брав участь у Львівсько-Сандомирській операції. 12 липня 1944 р. в боях за Львів був тяжко поранений.
– Коли закінчилася артпідготовка і «відіграла» штурмова авіація, ми пішли в наступ. Я вів в атаку свій взвод. Ось і передній край противника. Раптом поряд розірвався снаряд. Від смерті врятував санінструктор, який зупинив сильну кровотечу і витягнув з бою в перелісок, що знаходився неподалік. Потім мені вже в госпіталі сказали, що якби санінструктор не опинився поруч і відразу не наклав жгут, я б загинув. Мене тоді осколок прошив наскрізь.
День перемоги він зустрічав у госпіталі в Баку.
– Вийшли, під прапором вишикували полк. Команда «Вільно!» і «Розійтись!» Грузини викотили бочки з вином, і ми пішли відзначати День Перемоги. Пили, хто скільки міг, потім добу не могли зібрати полк, – згадує курйозний випадок Олександр Михайлович. Після війни він служив в органах внутрішніх справ Волгоградської області, довгий час до виходу в запас викладав на кафедрі бойової підготовки і був начальником курсу Волгоградської академії МВС. Має орден Вітчизняної війни, медалі «За відвагу» і «За бойові заслуги».
Олександр Сгібнєв пишається, що всю війну пройшов в рядах стрільців-піхотинців. Підніматися в атаку і йти прямо через вал ворожого вогню, вриватися в передові траншеї противника, вступати врукопашну, штурмувати ворожі укріплення – ось головні завдання і привілеї піхоти.
– В піхоті мало нагород. В піхоті – всі герої, крім дезертирів і зрадників. Піднятися і йти назустріч свинцевому вітрові в змозі не кожен. І якщо «Іванов» в цьому бою нікого не вбив, це не означає, що він боягуз. Він ішов разом з усіма, – упевнений старий піхотинець.
З кожним роком ми все далі віддаляємося від героїчних подій Великої Вітчизняної війни, все менше стає їх учасників-ветеранів. «Люди повинні пам’ятати про той страшний час, яке довелося пережити нашому поколінню… Якою б далекою зараз не здавалася війна, навіть у юного покоління є можливість дізнатися про неї з перших вуст. Як ходили в атаки, у що вірили і чому перемогли», – говорить на зустрічах з молоддю житель Волгограда, учасник оборони Сталінграда та звільнення України Олександр Сгібнєв.
Висловлюю подяку Волгоградській Раді ветеранів
за допомогу, надану при підготовці даного матеріалу
Черкащина і Сталінград
Почесний громадянин міста-героя Волгограда Федір Ільченко, який взимку 1943 р. будучи 22-х річним лейтенантом, полонив фельдмаршала Паулюса, народився в селі Кочержинці Уманського району, що на Черкащині.
Поряд з широко відомим будинком сержанта Павлова стояв насмерть і будинок лейтенанта Миколи Заболотного. Майбутній герой народився в с.Юркавка Звенигородського р-ну, що в Шевченковому краї. «У районі площі 9-го січня оборонявся 42-й гвардійський стрілецький полк полковника Еліна, який доручив капітану Жукову провести операцію по захопленню двох житлових будинків, що мали важливе значення. Були створені дві групи: група лейтенанта Заболотного та сержанта Павлова, які й захопили ці будинки. Будинок Заболотного згодом був випалений і підірваний наступаючими німцями. Він був знищений разом з оборонявшии його бійцями», – повідомляє про подвиг нашого земляка і його підлеглих Вікіпедія.
Легендарний командувач 62-ї армії, що обороняла Сталінград, Почесний громадянин Волгограда Василь Чуйков в 70-х роках минулого століття обирався депутатом Верховної Ради СРСР від Черкащини.
Корінна черкащанка Олена Шпилько (Костенко) – наймолодший учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні. У віці 4 років вона стала вихованкою польового, а потім пересувного госпіталю 5-ї ударної армії, яка брала участь у оточенні і знищенні німців під Сталінградом, пройшла з госпіталем від Сталінграда до Берліна і у віці 7 років була нагороджена медаллю «За перемогу над Німеччиною».
Город счастья и солнца,
Прекрасен ты вновь.
И над Волгой стоишь величаво.
Сталинград – наша доблесть и наша любовь,
Волгоград – наша гордость и слава!
Сто зим пройдёт.
И сто метелиц.
А мы пред ними
всё в долгу.
Февраль, февраль.
Солдатский месяц.
Горят гвоздики на снегу.
Із поезії Маргарити Агашиної,
місто Волгоград.
