Тютюнова фабрика в Черкасах працювала з 1878 до 2007 року. Сьогодні в цих приміщеннях розміщуються соціальні заклади: ЦНАП, молодіжний центр, спортивна школа.
«Зустрінемося біля табачки», «Виходь біля табачки», «Їдемо від табачки на дачу»… Черкащани й досі використовують назву «табачка» так само природно, як «Будинок торгівлі», «Казбет», «Сімсотка», «Вокзали» чи «Хімпас». Ніби та фабрика й досі працює. Ніби в її колишніх цехах і навколо неї й досі пахне тютюном.
Хоча виробництво тютюнової фабрики було повністю зупинено ще дванадцять років тому, її історія таки триває. З перервами на ремонт, реконструкцію та, як з’ясовується, на певні «творчі інтерпретації» умов дарування. Але про це — згодом. Спочатку — з чого усе починалося…
1878-й: Зарицький відкриває справу
Черкаси – далеко не столиця, і далеко не промисловий гігант. Але купець першої гільдії Арон Зарицький вирішив: тут може працювати тютюнова фабрика на два відділення: турецький тютюн і махорка. 122 робітники, кілька десятків верстатів, сировина з Криму та Кавказу.
Продукція їде по всій імперії. У 1884-му фабрика заробляє величезні на той час кошти – 258 тисяч рублів! Зарицький стає членом міської думи. Його дітище — одним із перших великих роботодавців нашого міста.
«Фабрика годувала сотні родин. Вона була серцем району», — згадує краєзнавець Сергій Ганницький.
Націоналізація та нова назва
1920-й. Фабрику націоналізують. Назва змінюється на урочисту: «Перша державна табачно-махорочна фабрика імені Червоного Жовтня».
За п’ятнадцять радянських років «табачку» модернізують: власна електростанція, газові сушильні барабани, нова котельня. І — труба. Та сама, що стане символом.
«Пока труба дымит – мы живем, работаем, развиваемся», — казали тоді.
За дві зміни пакували дві тисячі ящиків махорки.
Війна та евакуація
1941-й. Німці наближаються. Обладнання демонтували, парові котли підірвали — щоб не дісталися ворогу. Люди поїхали в евакуацію: спочатку в Усмань, потім — в Алатир. Там, у тилу, вони збирали махорку для фронту.
А в Черкасах німці облаштували на території склад і сушку. Тютюн їхав до Німеччини.
Повернулися у 1944-му. З Чувашії привезли обладнання, відновили корпуси, запустили виробництво. У 50-х з конвеєра виходили «Беломор-канал», «Прибой», «Шахтерские». А махоркові «Прима» стали справжнім брендом.
Розквіт та соціальна інфраструктура
У 60–70-х «табачка» пережила розквіт. Керівництво будувало для працівників житло: два багатоквартирні будинки — на нинішніх Благовісній та Нарбутівській. Для дітей — дитсадок на 200 місць і піонертабір «Орлятко». Для душі — палац культури «Ювілейний» (нині ім. Івана Кулика).
При фабриці діяли хор, драмгурток, спортивні секції. У фабричному магазині продавали продукцію «для своїх» — зі знижкою.
«Фабрика була не просто роботою. Вона була домом», — згадують колишні працівники. Робітники розписувалися у будинку культури при фабриці. Отримували ключі від квартири у керівництва. Віддавали дітей до фабричного дитсадочку.
На той час легендарна “табачка” була найбільшим платником податків у Черкасах. До 1990-го року вона випускала біля 12 мільярдів цигарок на рік.
Зміна власників та закриття
З розпадом СРСР виробництво впало вдвічі. Фабрику реорганізували в орендне підприємство. У корпусах з’явилися малі цехи.
Щоб вижити, керівництво пішло на співпрацю з німецькою Reemtsma. З 1993 по 2001 рік німці вклали у черкаську «табачку» 39 мільйонів доларів. З’явився перший в Україні біофільтр, новий медпункт, стоматологія, басейн.
У 1998-му сталася пожежа: згоріла покрівля сигаретного корпусу. Німці відновили.
Але у 2001-му Reemtsma продала фабрику британській Gallaher. А ще за шість років її придбала Japan Tobacco International. Японцям потрібне було обладнання, а не будівля. Устаткування вивезли в Кременчук. У 2007-му виробництво в Черкасах зупинилося назавжди.
2011-й: Одарич і угода з JTI
У 2011 році JTI безоплатно передала місту майно фабрики: майже три гектари землі, десятки тисяч квадратних метрів нерухомості. Угода містила чітку умову: жодної комерції. Тільки соціальні, культурні, комунальні потреби.
Місто погодилося. І спочатку все працювало: відкрився ЦНАП, молодіжний центр, шаховий клуб, спортивна школа, архів.
Але життя вносить корективи. За даними, які наразі перевіряє редакція, у 2023-му міська влада могла продати частину території. За попередньою інформацією, майже 1000 «квадратів» перейшли в приватні руки. Поруч з’явилася комерційна прибудова з оголошенням про оренду. На перехресті засвітився агресивний LED-екран.
Умови дарування? Їх нібито «забули».
Що відбувається зараз? Історія триває
Сьогодні в корпусах колишньої тютюнової фабрики у Черкасах вирує життя: діти займаються у гуртках, дорослі отримують довідки, спортсмени тренуються.
Але коли містяни бачать димар епохи Зарицького, що пережив революцію, війну, роки роботи підприємства та його закриття, мимоволі виникає питання: чи вистачить у міста відповідальності зберегти цю спадщину? Чи не стане цей знаковий об’єкт ще одним втраченим шансом?
Детальніше про те, що відбувається на території “табачки” зараз, хто приймав рішення про продаж і куди пішли кошти — у матеріалі Раїси Кузьмічової: Тютюнова фабрика Черкаси: чому подарунок місту став комерційним майданчиком?
Історія «табачки» залишається відкритою. Як і її труба. Яка більше не димить.
Автор: Раїса Кузьмічова
7 березня 2026 року
Джерела: спогади краєзнавця Сергія Ганницького, архівні матеріали, публікації: 18000.com.ua, cherkasy-rada.gov.ua, vycherpno.ck.ua
About the Author
