Зайшло за обрій блідо-жовте сонце.
Сніжком доріжки замітає рясно.
Бабуся позирає у віконце,
Радіє, що удома тепло й щасно.
Плете старенька чи то сон, чи казку –
Потрібно у теплі тримати ніжки…
Клубок ниток, кругленький, наче м’ячик,
Малий муркотик закотив під ліжко.
І буркотить бабуся на малого:
“Немає з ним ні тиші, ні спокою..”
А вечір пледом вкриє бабці плечі,
Прикриє очі теплою рукою.
У ліжку, де вмостилася дрімота,
На подушках м’якеньких і перині
Засне бабусенька. А поруч – котик
Мурчатиме казки їй старовинні.
Лариса Журенкова 🪶
