Гопак – войовничий танець, кожен рух якого являє собою бойовий удар ногами з різних позицій. Візантійський історик IX століття Лев Диякон у «Хроніках», описуючи походи князя Святослава, називав волхвів дітьми сатани, що навчалися мистецтву воювати за допомогою танців
Старовинний український танець давно вже став національним. Гопак походить з козацьких часів, але і донині не втратив своєї популярності. Завдяки тому, що в гопаку використовуються віртуозні та карколомні стрибки у швидкому темпі, дивитися його виконання – це суцільне задоволення!
Сам танець відображає у собі усю широту української душі, та давно вже став візитівкою української культури. Гопак змальовує своєрідний діалог, в якому чоловіки демонструють свій характер, силу та мужність, а дівчата – свою витонченість та красу.
Історію виникнення гопака пов’язують з бойовими тренуваннями козаків Запорізької Січі в 16-18 століттях. Тому спочатку це був виключно чоловічий танець. Гетьмани, взявши булаву, починали танцювати в центрі кола, а входили в коло козаки підтверджували цим їх верховенство.
Назва гопака походить від слова «Гопал» – стрибати, і від аналогічного вигуку «гоп».
Чоловічі костюми, які традиційно використовують для гопака (червоні шаровари, кольоровий пояс, вишита сорочка, загострені чоботи), за своєю суттю є формою кадрових військових того часу.
Жінки з’явилися в гопаку тільки в його сценічному варіанті, але також одягнені в історичні костюми центральній частині України (вишита сорочка, запаска або плахта, кірсетка, загострені червоні чобітки, вінок зі стрічками).
Нова історія гопака почалася зі створення в 1940 році ансамблю пісні і танцю України, який з 1955 по 1975 роки очолював Павло Павлович Вірський. Саме цей балетмейстер і створив академічний народний танець, що базується на основі традиційного фольклору, саме він поставив той знаменитий гопак, яким до цих пір завершує концерти національний заслужений академічний ансамбль танцю України його імені.
Візантійський історик IX століття Лев Диякон у «Хроніках», описуючи походи князя Святослава, називав волхвів дітьми сатани, що навчалися мистецтву воювати за допомогою танців.
Найдавніше зображення гопаку – антські фігурки з Канівщини (VІ ст.) – так званий Мартинівський клад.
