“Наша слава козацькая не на папері писана,
лісами, гаями, байраками вона заколисана…”
Козацька пісня
Ці люди називалися «козаки»,— може, від татарського слова «кайзак», що значить «вільний чоловік», «безстрашний вояк». А що козаки жили за порогами Дніпра, то їх названо також запорожцями..
Спершу жили козаки невеликими гуртами по степах; там вони полювали, а на зиму верталися крадьки в села. Але пізніше згуртувалися разом у великі військові загони, вибирали собі своїх отаманів і жили разом на великих островах серед ріки Дніпра.
Те місце називалося Січ,- або Січовий Кіш, бо острів був відгороджений (відсічений) навколо наче кіш і до нього не було приступу.
В тій Січі козаки зимували і відпочивали по походах на татар і турків під проводом свого керівника, що його називали батьком, отаманом або кошовим. Такі козацькі ватаги постали вже в XV віці.
Перші звістки про козаків записані в хроніках і літописах уже в 1492 році. Тодішній кримський хан нарікав «Кияни і черкасці розбили татарський корабель під Тягинею».
Наступного року знов турецький султан жаліється Польщі, що козаки під проводом князя Богдана Глинського, старости черкаського, зруйнували турецьку фортецю Очаків.
Тут називає султан цих людей виразно «козаками». Від того часу вже безперестанку повторюються напади козаків на татар і турків.
Дуже скупі історичні відомості маємо про перших справжніх козацьких отаманів, що водили козаків, поки ще не було Січі. Історія записала кілька імен таких отаманів, які вийшли не з панів, а з бідних утікачів, які вславилися відвагою і за те їх вибрано отаманами.
Такими були Карпо Масло з Черкас, який здобув турецьку твердиню Очаків, Яцко Білоус з Переяслава, Андрушко з Брацлава і Лесун. Всі вони виступали в половині XVI століття (в 1530—1550 роках).
Саме над Чорним морем пращури наші сколоти давали відсіч персам Дарія, потім македонцям Пилипа; саме Чорне море пам’ятає славні походи на Візантію дружин князів наших, а потім лицарів славного Війська Запорозького.
Іван Сірко, facebook
