24 лютого 2022 року, в день початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, 25-річний Віталій Скакун, відомий під позивним “Батон”, із 137-го батальйону морської піхоти вчинив самопожертву, завдяки який не тільки врятував життя його товаришам, але й став однією з перших історій героїзму цієї війни. Саме він, один із небагатьох, зумів здійснити підрив одного з ключових мостів через Арабатську стрілку біля Генічеська, зупинивши ворожі колони. Його вчинок став символом того, що навіть в умовах, коли все здається безнадійним, сила духу і рішучість можуть змінити хід подій.
Перша проблема: неготовність до підриву мостів
Ще до початку війни була розроблена стратегія, яка передбачала мінування важливих транспортних шляхів, зокрема мостів і дамб, щоб уповільнити просування ворожих військ через південні регіони України. Для цього планувалося використовувати причепи з вибухівкою, що мали бути доставлені на місце та підірвані дистанційно. Однак з початком обстрілів ситуація змінилася. Багато з мостів не були підготовлені для підриву, а зношена техніка та відсутність необхідних запасних частин ускладнили реалізацію плану.
Затримка з підготовкою і неготовність техніки стали причинами того, що мости не вдалося підірвати вчасно, коли ворог ще не почав наступ. Тому завдання стало фактично неможливим для виконання за звичайних умов. Віталію та його товаришам з батальйону випало вирішувати це завдання під час бойових дій, в умовах постійного обстрілу.
Історія підриву мосту: швидка дія та самопожертва
О 4:00 ранку 24 лютого Скакун разом із побратимом Олександром Ткачем отримали наказ підривати міст через Арабатську стрілку. Але вже о 6:00, коли машини з вибухівкою тільки прибули на місце, ворог почав наступати з усіх напрямків, наближаючись до моста. Підрозділ Скакуна був на місці, але все відбувалося під великим тиском часу і обстрілів.
У той момент, коли здавалося, що мости неможливо підготувати до підриву через технічні проблеми, Віталій не зупинився. Електричний підривник, який мав використатися для дистанційного підриву, не спрацював через поломку, а запасного дроту не було. Віталій не вагався і, не маючи іншого вибору, взяв механічний підривник, щоб підірвати міст власними руками. Цей героїчний вчинок забрав його життя, але він встиг зупинити ворога, не дозволивши ворожим колоннам безперешкодно пройти через перепону.
Чому це важливо?
Підрив мосту через Арабатську стрілку став не тільки тактичним кроком, а й символічним актом самопожертви, який показав, чому важливо діяти швидко й рішуче в критичні моменти. Саме завдяки таким рішенням та мужності, як у Віталія Скакуна, вдалося зупинити ворожі колони, що дозволило українським військам зібратися і підготуватися до подальших оборонних дій. Це стало частиною великої картини, де кожен вчинок має значення, і де навіть одна людина може змінити фронтову ситуацію.
Затримка з наказами і проблема командування
Не можна забувати і про те, що причини невиконання підриву на інших мостах полягали не тільки в технічних проблемах, але й у системних затримках з наказами. Ті мости, які мали бути підірвані до початку активних бойових дій, не були підготовлені належним чином, і накази на підрив прийшли з великими затримками, коли вже було запізно.
Окрім того, стало відомо, що російське командування було в курсі плану підриву, завдяки витокам інформації всередині країни. Як виявилось пізніше, полковник Ігор Садохін, який керував тоді антитерористичним центром у Херсонській області, активно співпрацював із російськими спецслужбами.
Жертва заради перемоги
Вчинок Віталія Скакуна не можна оцінювати лише через його героїчний момент. Це був акт відданості, рішучості і готовності йти до кінця, незважаючи на всі труднощі. Віталій мав можливість відмовитись від виконання завдання, оскільки умови були надзвичайно складними. Але він вирішив, що важливіше — виконати наказ і навіть віддати своє життя, аби не дати ворогу прорватися через цей стратегічний міст. Власне, саме завдяки таким героям, як Віталій, Україна й досі продовжує боротися за свою свободу.
