Моряки Чорноморського флоту на Красній площі. Москва 24 червня 1941 р
Учасників запеклих битв, параду Перемоги в Москві та інших вікопам’ятних подій Великої Вітчизняної, а надто тих, хто пройшов всю війну від самого її початку – сьогодні залишаються одиниці. Мало й вцілілих в горнилі війни фронтовиків, що, додавши собі рік, в 1941 році пішли на фронт…
Про одного з них – ветерана війни, учасника оборони Севастополя і Кавказу, учасника Параду Перемоги, жителя села Драбове-Барятинське Драбівського району, що на Черкащині – Феодосія Мірошника й піде мова. Ветеран нещодавно, а саме 26 грудня, відсвяткував своє 94-річчя!
…Після школи, в жовтні 1940 року, Феодосія, та ще 25 осіб односельців, було призвано до лав Червоної Армії. Парня направили до школи молодших авіаційних спеціалістів, розташованої у Херсоні.
– З того призову сьогодні я один залишився – розповідає Феодосій Омелянович – Десь 18 червня 1941 року, перед самою війною, нас випустили зі школи і я потрапив в морську авіацію, а саме в 11-й винищувальний авіаційний полк Чорноморського військово-морського флоту. Ми базувалися на Херсонеському маяку в Севастополі. Наш полк охороняв головну військово-морську базу Чорноморського флоту, – згадує фронтовик.
Після початку війни Севастополь було блоковано, почалася героїчна 250-денна епопея оборони міста. Зі свого періоду перебування в Севастополі ветеран згадує щоденні бомбардування…
– Бомбили кожного дня, не було такого дня, щоб не було нальоту. Причому німецькі літаки заходили у три яруси. Найнижче йшли пікірувальники Ю-87, потім у справу вступали важкі Хейнкелі-111, а, найвище, їх прикривали Мессершмітти. Щоб нагнати ще більшого жаху, скидали продірявлені бочки, які, при падінні, жахливо завивали. От ховаєшся в якійсь щілині, а земля в тих місцях кам’яниста, тож втискаєшся в неї, в те каміння, а навкруги стоїть жахливе виття і розриви. І так – день за днем, тривога за тривогою. Тоді все це так обридло і наступало таке виснаження, що інгоді лягав просто під капоніром, де знаходився літак, і, хоч убий, хай буде як буде! Одному моєму товаришеві тоді відірвало ногу, іншому -осколком розпороло живіт. Той, що відірвало ногу, каже мені: «Добий!» Але, як таке можна зробити?… Саме підійшла машина і санітари відвезли небогу. Коли ж люди гинули, то прямо ось тутечки їх і ховали…
Спочатку у полку були винищувачі І-153 «Чайка» і І-16, або «ішачки» – так ми їх називали. Ці літаки було отримано ще до блокади Севастополя. Льотчики нашого полку під крила підвішували по дві бомби, та баражували над Чорним морем, прикриваючи від нальотів ворожої авіації Севастополь…
В листопаді 1941 року полк, у якому служив Феодосій Мірошник, евакуювали на Кавказ.
– Нас перевозили на крейсері «Комінтерн», ми йшли в Сухумі під турецьким берегом без усякого супроводу. Оскільки ми були вже фахівцями з авіації, то отримали новенькі МІГи і Ла-5. Льотчики почали перенавчатися на ці, більш сучасні, літаки.
На Кавказі мій 11-й винищувальний полк отримав найменування гвардійського. Тоді льотчики полку брали участь у битві за Новоросійськ, за Малу землю. «Наші аеродроми були в прифронтовій зоні і пересувалися услід за фронтом», – розповідає ветеран. Безпосередньо Феодосій Омелянович обслуговував літак Героя Радянського Союзу Володимира Снєсарєва.
– Ми висаджували десант у румунські Констанцу і Плоєшті, там наші хлопці бомбили мости. Потім був десант на Варну. Румуни нас зустрічали не дуже привітно, а болгари із радістю та піднесенням, навіть називали нас «братушки». Саме було літо – місцеві жителі в Болгарії пригощали нас виноградом, мандаринами…
Після закінчення війни військовослужбовців полку відізвали в Севастополь і почали готувати до Параду Перемоги.
– В Параді Перемоги брав участь звідний полк моряків Північного, Балтійського, Чорноморського флотів, Дніпровської і Дунайської флотилії. Від усього Чорноморського флоту було сформовано дві роти по 200 червонофлотців у кожній – одну негвардійську роту і одну – гвардійську. Я був у гвардійській роті. Ми виїхали до Сімферополю, а звідти – відбули на Москву. Протягом двох неділь тренувались спочатку в Севастополі на базі, а потім, ще стільки ж, у Москві. 23 червня відбулася генеральна репетиція параду на Тушинському аеродромі. А вранці, саме дощик накрапав, нас пошикували, все було розписано заздалегідь – хто і де стоїть; моя позиція – у другому ряду, прямо навпроти Мавзолею В.І.Леніна. Поруч розміщався духовий військовий оркестр, а це – 1400 музикантів!
Моряки ЧФ на Красній площі . Москва 24 червня 1941 р
Першим на трибуну вийшов Калінін із паличкою у руці, потім – Сталін, Молотов…Ми стояли навпроти, все було дуже добре видно, тож я дуже добре це пам’ятаю. Всі звідні полки йшли по фронтах : першими йшли солдати і офіцери Карело-Фінського фронту, потім – Українські і Прибалтійські фронти.
Рокосовський віддав рапорт, Жуков урочисто його прийняв, а потім вони вдвох по черзі об’їздили фронти і під’їхали до нас. Ми так хвилею наростаюче три рази прокричали «Ура!» Таке було торжество! Вже після параду нам вручили подарунки – цигарки «Біломорканал». Пачки спеціально робилися до свята, вони були із золотою обвідкою і написом на вкладиші: «Учаснику параду Перемоги».
А потім нас із нетерпінням чекало начальство в полку. Гадали, що хлопці на радощах приїдуть п’яні, ще й комендант наш, за прізвищем Старостінбув, був такий вимогливий – його хлопці недолюбляли. Іноді комендант організовував патрулі, намагаючись спіймати червонофлотця за чимось неблаговидним. А ми, хто чотири, а хто й п’ять років не були вдома, то поводили себе дуже дисципліновано і нічого такого робити навіть і не думали! Тож отримали подяки та обіцянку, що всім учасникам параду буде місяць відпустки додому! То ми вже так раділи, з таким нетерпінням чекали на ту відпустку!..
Але, якось мене викликають до командування і, мов грім серед ясного неба: «Командируємо вас на тихоокеанський флот!»! Мене і ще п’ятеро осіб з тих, хто добре знав іноземну матчастину, відправили на Далекий Схід. Всеж таки ми домовилися, що дорогою кожен заїде хоч на добу додому, а в Москві уже зустрінемось, що й було зроблено.
Коли їхали на місто Молотов, нас обганяв один ешелон за іншим – танки, артилерія… Радянська армія йшла на Далекий Схід. Тільки-но приїхали у Владивосток, як почалася війна з Японією! Тривала вона усього три дні, адже японців розбили дуже швидко. Там для мене і закінчилася війна.
Ми базувалися недалеко від порту Находки і служили в 43-у винищувальному авіаційному полку. А звання продовжували носити гвардійські, хоч і служили вже не в гвардійській частині, – каже ветеран. Коли служба закінчилась, він приїхав додому. Після війни однополчани не раз зустрічалися, тоді активно діяла ветеранська організація в Севастополі.
Феодосій Мірошник ( посередині ) 9 травня 2015 р
Груди ветерана прикрашають медалі «За оборону Севастополя» і «За оборону Кавказа». А ще, стрілець авіаозброєння Феодосій Мірошник за забезпечення 792 бойових вильотів з передових аеродромів Лазаревська і Геленджика без відмови озброєння в повітрі і за героїзм та мужність, виявлені при ліквідації пожежі на станції Лазаревська в серпні 1942 році, був нагороджений медаллю «За бойові заслуги». – Це було під час війни на Кавказі, біля Сочі. Загорівся залізничний ешелон із пальним. Чи то аварія, чи то диверсія, а ми його загасили і не дали вогню розповсюдитись на інші цистерни. – небагатослівно повідав фронтовик Феодосій Омелянович Мирошник.