Забрала до себе жити маму. Назавжди. Нічого заздалегідь не вирішуючи, просто одним днем, з одним пакетом. В пакеті – колготки, тапочки з написом «Найкращій бабусі на світі» (подарунок моїх дітей), теплий халат з сорочкою і чомусь наволочка. Мама пакет збирала сама…
Тепер у мене вдома вже три тижні живе старенька дівчинка років чотирьох. Худенька, з білосніжною гулькою на голові, в бавовняних колготках, зібраних гармошкою на щиколотках.
Вона гуляє по коридору, дрібно човгаючи теплими тапочками, обережно зупиняється біля порогів і високо піднімає ноги, переступаючи невидиму перешкоду. Посміхається кішці в коридорі. Чує невидимих людей і щодня розповідає мені новини від них.
Соромиться і багато спить. Акуратно кусає шоколадку (я весь час їй підкладаю смаколики) і запиває чаєм, притримуючи чашку двома руками – одна рука злегка тремтить.
Страшно боїться втратити зі схудлої руки обручку, весь час її перевіряє. Я раптом бачу, яка вона старенька і безпорадна… Вона просто відпустила себе, розслабилася і перестала грати у дорослу.
Вона довірила повністю, абсолютно, у всіх дрібницях своє життя – мені!
Найголовніше для неї – коли я вдома. Мамо так полегшено видихає, коли я входжу з вулиці, що я намагаюся надовго не йти.
І я знову щодня варю супчик до обіду, як діткам в дитинстві, знову на столі з’явилася вазочка з печивом…
Що я відчуваю? Спочатку – жах.
Вона була самостійною, всі роки після батькової смерті хотіла жити одна. Я її розумію – вперше в житті, в свої вісімдесят мама робила те, що хоче сама.
Цей триклятий вірус зламав мою мамусю – чотири місяці вдома зробили свою чорну справу і психіка рухнула. Зараз я відчуваю жалість до цього тендітного Всесвіту, любов і ніжність. Я прекрасно розумію, якою дорогою ми з нею йдемо.
Я дуже хочу, щоб ця дорога була для неї щасливою – з улюбленою дочкою, в теплі і комфорті. З домашніми пиріжками і котлетками. Решта для мами вже не має значення.
У мене є тепер вдома дочка вісімдесяти трьох років і я щаслива, що Бог дав мені можливість зробити її відхід поступовим і щасливим, а своє подальше життя – спокійним, без душевних мук…
Мама, спасибі, що ти у мене є і будь якомога довше …
Mila Miller – facebook,
переклад – Валерій Журенков
