Приверну увагу до тега «спойлер» – ви прочитаєте спойлер практично повністю. Це навіть не так рецензія, як парафраз фільму, тобто переказ своїми словами…
Не все ж мені дивитися витончене кіно про порятунок світу, можна іноді й відволіктися на “страшну” і захоплюючу “веселушку-пустушку”. Отже подивився фільм «Вишка».
По скелі лізуть троє друзів: курноса відірва, дівчина з плаксивим обличчям, та її чоловік. Вони – скелелази.
Найофігенніший скелелаз – чоловік. Він підбадьорює дружину і каже: “Роби, як я!”. “Давай!” – Каже. “Не бійся”, – каже.
Спочатку незрозуміло, навіщо дівчині з плаксивим обличчям саме таке обличчя, але за хвилину її чоловік зривається зі скелі – та, аааа!.. Тепер плаксиве обличчя їй дуже добре пасує.
Наступний рік Плаксива також постійно плаче, заливає горе віскі та не хоче жити. Вдома на поличці лежить невелика коробка з чоловіком усередині, нагадуючи про мрії, що розбилися (в коржик).
Через рік у двері стукає Відірва, яка одразу після падіння того чела зі скелі якось дистанціювалася від подруги та поїхала відриватися сама. Відірва пропонує змінити жалобу на верхотуру. Взяти чоловіка з полички, залізти кудись якнайвище і розвіяти його. а, заразом, і самим розвіятися…
Краще віскі, як відомо, може бути лише вишка. На якій ще не бував.
Вишка – це така … вежа в 600 метрів заввишки посеред пустелі. Раніше вона видавала якийсь сигнал, але тепер у неї тільки лампочка нагорі блимає, і все.
Вежа виглядає як сталева ферма зі сходами всередині, яка потім переходить у товстий стовп зі сходами зовні. Нагорі майданчик, а ще над майданчиком стирчить жердина з лампочкою на пипці.
Плаксива спочатку відмовляється, але ідея розвіяти чоловіка прямо чіпляє її, тому вона погоджується.
Дівчата приїжджають до вежі. Там затишно: нікого немає, все в іржі, біля підніжжя грифи доїдають козу. Курноса Відірва сміливо лізе першою. Плаксива сситься, підвиває, але теж лізе й голосно сопе від жаху.
Особисто я дуже боюся висоти, тому одразу навіть не можу второпати, хто саме сопить – чи Плаксива чи Я!
Поки дівчата лізуть, вежа відчайдушно скрипить, стогне всім тілом, шарудить іржею і втрачає болти, якими закріплені сходи.
Коли героїні долазять до місця, де залізна ферма перетворюється на стовп зі сходами зовні, моє авторське сопіння стає складно ігнорувати. Воно буквально заступає собою сюжет, а у голові настає морок..
Дівчата, звісно, не ігнорують безпеку, тому використовують страховку. Страхувальною мотузкою вони зчеплені між собою і… і все. До вежі вони ніяк не приєднані, тому що це ж очевидна дурість: як ми заліземо нагору, якщо застрахуємося за вежу? Щоразу перечіпляти карабіни, чи що? Пфф… От ставайте спочатку офігенними скелелазками, як ми, а потім інших навчайте!
Дівчата долазять до майданчика, видираються на нього і встають у повний зріст.. ні за що не тримаючись!
На думку полохливого (але ж трошки обізнаного) рецензента, верхній майданчик шестисотметрової вежи має мотилятися туди-сюди з амплітудою до десятка метрів у безвітряну погоду! І це вже з урахуванням сталевих строп, які вежа розчепірила і тримається ними за землю.
Але майданчик стоїть, не ворухнувшись. Дівчата радісно розпорошують загиблого чоловіка, почергово висять на краю майданчика, тримаючись однією рукою та фоткаючись за допомогою квадрокопта. Плаксиву прямо не впізнати – вона вся променисто посміхається і сяє..
Настає час лізти назад. Плаксива намацує сходи ногою, потім намацує рукою… Сходи чуттєво здригаються від її дотиків.
Плаксива пролазить один проліт вниз, але тут вкрай збентежені сходи роблять “Ах!” і відвалюються по всій довжині стовпа.
Плаксиву знову легко впізнати — вона бовтається на страховці, плаче і б’ється об вежу всім тілом, як та жаба об двері.
Нагадаю, страховка прив’язана знову не до вежі, а до Курносої Оторви, тож Курносая хапається там у себе нагорі чим може і за що попало…
Нарешті Відірва згрупувалася і починає тягнути свою товарку нагору. Не знаю, як можна затягнути кудись шістдесят плаксивих кілограмів, що бовтаються на тонкій альпіністській мотузці, але вона справляється. Жінка-лебідка!
Важливим сюжетоутворюючим елементом фільму є дві антени-тарілки, прироблені до вежі метрів на п’ятнадцять нижче наших курносо-плаксивих героїнь. Зараз на цих антенах лежить рюкзак з водою, який упустила туди Плаксива в загальній метушні.
Тепер дівчатам треба комусь повідомити, що їх залишилося тільки двоє на безіменній висоті… Потрібно зателефонувати!
Телефон не дзвонить, бо сигналу немає – вони надто високо. Але біля підніжжя вежі сигнал начебто був, тому потрібно скинути телефон униз!
Вони набирають повідомлення та збираються м’яко скинути телефон. Для цього з Відірви знімають кед і ліфчик, завертають телефон у ліфчик і запихають ліфчик у кед, і, нарешті, кидають еротикомунікаційну конструкцію вниз.
Але допомога не йде… Чи то ліфчик розміром підкачав, чи то кед замортизував невдало. Що робити?
Ось вже набридло їм жагою нудитися.. Вирішили води дістати, щоб напитися, яка в їхньому рюкзачку зберігається, в тому, що на антенах лежить!
Відірва вирішує десантуватися на страховці до антен, схопити рюкзак і одразу назад! Вона звисає, але трохи не дістає. Як справжня оторва, вона звільняється від страховки, розгойдується та стрибає на антени.
Антени риплять. Вітер виє і йому в тон підвиває Плаксива..
Нарешті рюкзак видобуто, але тепер треба якось дотягнутися назад до страховки. У рюкзаку є селфі-палиця, за допомогою якої Оторва чіпляє рюкзак до страховки. А потім – ф-ф-фищ! — стрибає й хапається за сам рюкзак.
Час тягнути та лізти. Плаксива нагорі плаче і тягне Відірву. Відірва одночасно дереться по мотузці знизу. Коли справу майже зроблено, у Відірви ковзає нога і вона робить «ой!». Плаксива від несподіванки теж робить “ой!” і відпускає мотузку. Відірва відривається…
Плаксива з повільним жахом дивиться вниз — долетіла там уже Відірва до землі чи ще не долетіла?!
Але Відірва бовтається на рюкзаку, бо вона ж чіпка. Плаксива знову тягне її, тепер уже до кінця…
Ще дві доби дівчата проводять нагорі, вигадуючи всілякі схеми порятунку.
Плаксиву життя б’є знову і знову: спочатку розбивається її рятівний квадрокоптер, потім вона дізнається, що Відірва каламутила з її чоловіком, потім її починають кусати грифи, які дожерли козу внизу і тепер прилетіли скуштувати козу вгорі.
Знесилена Плаксива пропонує Відірві повторити трюк з телефоном у кеді. Тому що у них на двох залишився один телефон та один кед. Але тут Відірва раптом каже, що немає кеда. Ну, тобто, кед є.
— …але дати я тобі його не можу.
– Чому? — шепоче плаксива, холодіючи одразу вся.
— Тому що я… мертва! Аааааа!
– Ааааааааа!
– Ааааааааа!
Тут Плаксива пригадує відразу все, як було насправді. Коли вона тягла Відірву на рюкзаці і вони разом зробили «ой!», Відірва зірвалася, але не повисла на рюкзаку, а впала на антени і розплющилася…
А Плаксива просто з глузду трохи з’їхала, хоча думала, що все нормально.
Тепер же Плаксива дивиться вниз: внизу висять антени і на них – бе! – лежить Відірва. І кед у неї теж такий – бе! – набокрень.
Плаксива вирішує діяти за новим планом. Вона швиденько доїдає грифа, якого трохи раніше контратакувала і брала на задушливий, збирається з силами і чіпляє страховку, потім сповзає нею і стрибає на антени!
Там вона дістає телефон, друкує повідомлення, кладе телефон у кед, а кед для м’якості засовує Відірве прямо в ж…
..прямо у живіт. Живіт завбачливо проїли грифи, щоб зробити комунікацію зручнішою!
Потім Плаксива піднатужується і відправляє некроесемеску вниз.
Чв’як. Дзиньк!
Ще до світанку біля вежі збирається стільки поліції та гелікоптерів, ніби там космічний корабель упав. Найдивовижніше у всьому фільмі — те, наскільки довго у Плаксивої пропрацював телефон.