Криваві хлопчики в очах,
Жахливі крики у ночах
Забутих тіл у лісосмугах.
І труп, який ще не прочах,
Біля ікон горить свіча
Як пам’ять про чийогось друга.
А вдома батько – не мечем,
Розбитий вмить паралічем,
Одвічна матері жалоба…
І знов під кульовим дощем –
Десятки, сотні під плащем…
І хрестить Україна лоба…
Здається, висохли ковші,
А струни лопнули в душі
В журі за кожним сином.
Скорботно дивиться на світ
Очима тих, хто впав у сніг
За неї, Матір, згинув…
Лариса Журенкова 🪶
