Все більше людей в Україні, а тим паче молодь, мусять замислюватись, що означає будувати європейське майбутнє країни та про свою роль у цьому процесі. Виникають десятки питань до влади, до суспільства, один до одного та до самого себе…
Підписання однієї лише угоди про політичну Асоціацію і зону вільної торгівлі – замало. Попереду – роки тяжкої, виснажливої, копіткої роботи. Це – низка цілком конкретних кроків, які уже на часі і про основні з них постійно говорять вітчизняні ЗМІ, парламентарії, суспільно-політичні діячі і керівництво країни. Боротьба з корупціонерами, які точать будівлю нашої державності, олігархами, що жирують, обкрадаючи державу і народ, соціальними та іншими негараздами. Цю нагальну, важливу роботу потрібно робити усім разом, а не сподіватися лишень на політиків. Мовляв, моя хата скраю, буду лежати на печі і чекати, доки Європа або сама прийде, або її до моєї домівки заведуть можновладці.
З однієї сторони – так, це ми обираємо владу, це наші наймані працівники, роботу яких ми оплачуємо зі своїх податків. Можновладці повинні, як це практикується в країнах ЄС, працювати на наше благо, дбати про наші інтереси і свято враховувати наші побажання. При цьому, задача суспільства – вчитися, працювати, чесно сплачувати податки до держскарбниці, ростити і виховувати дітей. Отже, влада повинна забезпечувати гідні умови життя своєму народові. Власне, в Європі для цих цілей влада й обирається, саме такі повноваження делегують виборці своїм обранцям в країнах євроспільноти.
Та чи є так в Україні? На жаль, ні. Популізм, пустопорожні обіцянки, тотальні корупція і брутальне обкрадання народу з боку можновладців – ось головні вороги “європейської” України і здобутків Євромайдану. Як наслідок, сплеск суспільної активності у відстоюванні своїх прав та примушенні влади слідувати в руслі досягнення європейських цінностей, усвідомлення своєї значимості і сили в формуванні обличчя країни та влади, часом змінюються розчаруванням і апатією.
Вважаю, що сьогодні основна задача українського народу і передусім молоді полягає у недопущенні того, щоб такий вкрай негативний досвід став візитівкою вітчизняного державотворчого процесу. Ось чому ми повинні передусім бути суспільно і політично активними, брати безпосередню участь у розбудові держави шляхом роботи у громадських радах, об’єднаннях, антикорупційних та люстраційних організаціх. Тільки так ми зможемо примусити наших представників у владі виконати всі ті вимоги, що висуває ЄС для інтеграції в євроспільноту. Тільки так зможемо принести користь для ще більш тісного зближення з Євросоюзом, щоб дійсно гідно представляти країну на міжнародній арені. А без глибокого реформування суспільно-політичного, ба навіть культурного життя країни і суспільства, ми залишимось європейцями тільки суто географічно.
Численні виступаючі оратори на сцені Євромайдану, громадські активісти, навіть чинний Президент України справедливо зазначали, що Європейський союз, окрім економіки, передусім об’єднує демократичні загальнолюдські цінності. Панування в Україні європейських цінностей – це те, за що стояв Євромайдан! Але їх формування та всеохоплююче проникнення в українське суспільство потрібно впроваджувати нам!
Основу цінностей складають права і свободи людини, але вони полягають не лише в самому декларуванні на вільне висловлення своєї позиції або думки, вільне пересування тощо, а, також і в можливості це робити. Наявність незалежних ЗМІ, формальна відсутність перешкод щодо пересування в межах країни та виїзду за кордон – це тільки півдороги до мети. Для реалізації цих прав кожен громадянин потребує мати змогу забезпечити собі гідний рівень життя. Можливо, це виглядає дещо приземлено, але із заробітною платнею у 100 євро далеко не заїдеш.
Також, важливо, щоб гідний рівень життя люди мали змогу забезпечити собі і своїм родинам, насамперед, у себе на батьківщині, а не поневірятись по чужих світах. Наприклад, користуватися тим же безвізовим режимом з країнами ЄС, як рівноправний член євроспільноти, а не з метою знайти хоч такий-сякий заробіток, як прохач-гастарбайтер. Також будь-які права і свободи не означають вседозволеність, а, передусім, відповідальність та вірне розуміння їх реалізації, де головне правило – не нашкодь оточуючим, тобто сусідові, країні, собі самому.
Не треба далеко ходити чи високопарно розмірковувати про високі матерії, можемо просто здійснити прогулянку вулицями рідного міста та роззирнутися довкруж. Ось, прямо в центрі Черкас, на розі бульвару Шевченка і вулиці Небесної Сотні – попрогинався, здибився асфальт, об який збивають ноги та взуття перехожі, а його численні вирви автівки постійно змушені об’їздити. Це – наша економіка…
Ось компанія молодиків на підпитку плює під ноги і кидає на бруківку недопалки, а, вряди-годи, поміж будинками житлових кварталів висяться купи сміття стихійних звалищ. Ті ж недопалки лежать на квітниках під вікнами. Це – наша культура і виховання…
На великому хабарі погорів черговий посадовець, та за місяць його не тільки відпускають додому, ба більше, корупціонер і хабарник знову виходить на роботу. Слідом за тим спалахує черговий гучний корупційний скандал. Це – політика…
Отже, питання – що робити і як діяти, коли в серця пересічних громадян вже вкотре закралася зневіра? Ало, громадо! Почуйте! Адже починати потрібно не тільки з очищення влади, а і з себе також. Не сміти в під’їзді, не кидай недопалки під балкон, не бажай зла ближньому, не хамствуй і загалом, відповідай тому рівню, який хочеш побачити у своїх співгромадянах.
Тільки коли людина сама відповідає загальноприйнятим нормам європейської християнської цивілізації, тільки тоді вона має право і снагу будувати суспільство, що базується на цих нормах та давати настанови іншим.
Отже, політика, економіка і духовна сфера – ті три кити, на яких повинно базуватися суспільство, що претендує на високу честь називатися європейським і на яких слід будувати величь дійсно європейської країни.
Впровадження високих соціальних, освітніх, культурних стандартів за нормами країн Євросоюзу – ось одне з основних нагальних вимог усього українського народу і влади. А самі великі вороги європейського майбутнього нашої держави, це спритники, що воліють, аби європейську Україну принесли їм на блюдечці та прямо в ліжко, ще й з вранішнім горнятком кави. Ніколи такого не трапиться, і про це нам ясно дає зрозуміти євроспільнота.
Якось у всесвітній мережі наштовхнувся на слушну думку про різницю між євроінтеграційними процесами, що пройшли у деяких країнах Східної Європи і Україною. Наприклад, Румунію і Болгарію до членства в ЄС підштовхнули інші країни, а нашу владу до Європи підштовхнув сам український народ. Значить, і вся відповідальність за нелегкий процес євроінтеграції лежить передусім на нас із вами.
Загальновідомо, що коли хтось сказав «А», потрібно говорити і наступну літеру алфавіту, тому торити дорогу до європейського майбутнього повинні тільки ми самі. До того ж, треба бути готовими при потребі штовхати країну і владу у вибраному напрямку, позаяк саме нам доля відпустила цей заповітний шанс.
Тоді можна буде впевнено, з почуттям гідно виконаного обов’зку та гордістю за себе і свою державу, на увесь світ, заявити: «Так, я – європеєць!»
