Одного дня у мене народиться син — історія про помилки виховання, батьківські настанови й наслідки, які ведуть до психотерапії

Про що ця історія

Одного дня у мене народиться син, і я зроблю все навпаки. З трьох років я буду йому казати:
«Милий! Ти не мусиш ставати інженером. Ти не зобов’язаний бути юристом. Неважливо, ким ти станеш, коли виростеш. Хочеш бути патологоанатомом? Будь ласка! Футбольним коментатором? Чудово! Клоуном у торговому центрі? Чудовий вибір!»

І тоді, у свої тридцять п’ять, він прийде до мене — спітнілий, лисіючий клоун із розмазаним гримом на обличчі — і скаже:
«Мамо! Мені вже тридцять п’ять! Я клоун у торговому центрі! Саме такого життя ти хотіла для мене? Про що ти думала, коли казала, що вища освіта не обов’язкова? Чого ти прагнула, коли дозволяла мені грати замість занять математикою?»

Я подивлюся на нього і відповім:
«Милий, але я слідувала за тобою у всьому! Я не хотіла тиснути на тебе! Ти не любив математику, ти любив гратися з молодшими дітками.»

А він скаже:
«Я не знав, до чого це призведе! Я був дитиною! Я не міг нічого вирішувати! А ти — ти зламала мені життя!» — і витре рукавом розмазану помаду.

Тоді я встану, уважно подивлюсь на нього і скажу:
«Слухай. У світі є два типи людей: одні живуть, а другі шукають винних. І якщо ти цього не розумієш, значить, ти телепень.»

Він скаже «Ах!» і знепритомніє. На психотерапію знадобиться приблизно п’ять років…

Помилки виховання дітей: як батьки впливають на психіку

Або ні. Одного дня у мене народиться син, і я зроблю все навпаки. З трьох років я буду казати йому:
«Не будь телепнем, синку, думай про майбутнє. Вчи математику, якщо не хочеш все життя працювати оператором кол-центру.»

І тоді, у свої тридцять п’ять, він прийде до мене — спітнілий, лисіючий програміст із глибокими зморшками на обличчі — і скаже:
«Мамо! Мені вже тридцять п’ять! Я працюю в Google. Я працюю по двадцять годин на добу, мамо. У мене немає сім’ї. Про що ти думала, коли казала, що хороша робота зробить мене щасливим? Чого ти добивалася, коли змушувала мене вчити математику?»

Я скажу:
«Дорогий, я хотіла, щоб ти отримав хорошу освіту! Я хотіла, щоб у тебе були всі можливості, дорогий.»

А він відповість:
«А навіщо мені ці можливості, якщо я нещасний, мамо? Я проходжу повз клоунів у торговому центрі і заздрю їм, мамо. Вони щасливі. Я міг би бути на їхньому місці, але ти — ти зламала мені життя!» — і потре пальцями перенісся під окулярами.

Тоді я встану, уважно подивлюся на нього і скажу:
«Слухай. У світі є два типи людей: одні живуть, а другі постійно скаржаться. І якщо ти цього не розумієш, значить, ти телепень.»

Він скаже «Ох!» і знепритомніє. На психотерапію знадобиться приблизно п’ять років…

Психотерапія і дорослі діти: що треба зрозуміти батькам

Або по-іншому. Одного дня у мене народиться син, і я зроблю все навпаки. З трьох років я буду казати йому:
«Я тут не для того, щоб щось тобі казати. Я тут, щоб любити тебе. Іди до тата, дорогий, запитай у нього, я не хочу знову бути крайньою.»

І тоді, у свої тридцять п’ять, він прийде до мене — спітнілий, лисіючий режисер із глибокою тугою в очах — і скаже:
«Мамо! Мені вже тридцять п’ять! Я всі ці роки намагаюся здобути твою увагу, мамо. Я присвятив тобі десять фільмів і п’ять вистав. Я написав про тебе книгу, мамо. Мені здається, тобі все байдуже. Чому ти ніколи не висловлювала свою думку? Чому ти завжди відправляла мене до тата?»

А я скажу:
«Дорогий, я не хотіла нічого вирішувати за тебе! Я просто любила тебе, а для порад у нас був тато.»

А він відповість:
«А навіщо мені татові поради, якщо я запитував саме тебе, мамо? Я все життя намагаюся здобути саме твою увагу, мамо. Я люблю тебе, мамо. Я готовий віддати все, щоб хоча б раз, хоча б раз зрозуміти, що ти думаєш про мене. Своєю мовчазністю, своєю відстороненістю ти — ти зламала мені життя!» — і театрально закине руку на лоб.

Тоді я встану, уважно подивлюся на нього і скажу:
«Слухай. У світі є два типи людей: одні живуть, а другі постійно чогось очікують. І якщо ти цього не розумієш, значить, ти телепень.»

Він скаже «Ах!» і знепритомніє. На психотерапію знадобиться приблизно п’ять років…

Висновок: як не зламати дитині життя

Цей текст — про марність материнського перфекціонізму, про помилки виховання дітей, які часто змушують дорослих звертатися до психотерапевта.
Батьки можуть направляти, підтримувати і любити, але врешті-решт діти самі відповідальні за власне щастя.
І батькам, і дітям варто пам’ятати: життя — це вибір кожного, і його завжди можна змінити на краще. ✨

👉 Читайте також:  Поради люблячим батькам

Автор – Світлана Хміль