Присяжний Журенков Валерій обговорює роль присяжних у суді під час ефіру на телеканалі ВІККА
У нього немає мантії, він не сидить на підвищенні, не має юридичної освіти — і все ж його слово може вплинути на вирок. Він — не суддя. Але його відповідальність не менша.
Вперше на телеканалі ВІККА, в програмі Актуальна розмова
— людина, яка побачила судовий процес ізсередини, відчула тягар рішення і дізналася, що таке бути присяжним в Україні.
Що насправді означає ця роль? Як це — вирішувати долю іншої людини? І хто може стати присяжним? Давайте розбиратись.
Для більшості людей присяжні — це група з 10–12 громадян, які беруть участь у судових засіданнях і вирішують: винний обвинувачений чи невинний. Проте українська система судочинства і присяжних дещо відрізняється. Що таке присяжний в Україні?
Присяжні у багатьох дійсно асоціюються з образом із фільмів, там де дванадцятеро людей у кімнаті сперечаються, голосно ламають списи, вирішуючи долю підсудного. Така система дійсно існує в Америці, у Великій Британії.. Але українська реальність поки що зовсім інша. Зазвичай, це дві особи звичайних цивільних, яких обрано присяжними і які разом із професійним суддею слухають справу в залі суду. Ми — рівноправна частина суду і рішення ухвалюється більшістю. Це не є кіношною історією.
Чому ви вирішили піти в присяжні?
Відповідь: Я не юрист і ніколи не планував працювати в судовій системі, але я не байдужа людина, мені завжди було цікаво — як усе це працює насправді, не з телевізора, а зсередини.
Усі ми критикуємо суди, говоримо: “там усе вирішено”, “немає справедливості”, що судді продажні… Але ж, якщо всі будуть тільки нарікати, нічого не зміниться. Стати присяжним дає можливість не тільки говорити, а й взяти участь. Побачити реальний суд, реальних людей, справжні історії. І головне — зрозуміти, що кожен із нас має вплив. Нехай без юридичної освіти, але з чесною позицією, бажанням слухати й думати.
Що стало для вас найбільшим сюрпризом під час перебування в суді — щось, що ви не очікували побачити або відчути?
Відповідь: насправді, думав, що це буде чіткий сценарій: суддя, адвокат, обвинувачений — кожен каже своє. Але реальність трохи інша. Люди — різні, ситуації можуть бути простими але й водночас не такими, якими здаються на перший погляд. І це добре, що суддя не приймає рішення самостійно, а радиться з нами, питає нашу думку. Такий підхід дає впевненість, що твій голос важливий і впливає на результат. Приємно вразило те, що судді у Придніпровці досить досвідчені і, по-людськи, прості. Вони дійсно цінують нашу думку і розуміють важливість колегіального рішення.
Ще здивувало, наскільки сильно іноді зачіпає емоційно. Коли за справою ти бачиш людину — її очі, родичів або опікунів, чуєш її життєву історію, то дуже важко залишатися холодним і відстороненим. То ж не просто факти — ти наче всередині цієї ситуації. Виникає відчуття відповідальності. яке змушує серйозно ставитися до своєї ролі.
В яких справах беруть участь присяжні?
Відповідь:
Присяжні в Україні беруть участь не тільки у кримінальних, а й у різних цивільних справах. Якщо говорити про кримінальні провадження : це тяжкі злочини, де можливе суворе покарання, як-от:
– умисне вбивство
– розбій
– злочини проти нацбезпеки
Але особисто мені частіше траплялися саме цивільні справи.
В них не менше відповідальності, бо мова йде про фундаментальні права людини — і це важливо, коли поруч із суддею є представники громади, які можуть подивитися на ситуацію трохи ширше, по-людськи.
Заявити про розгляд справи присяжними може відповідач чи це на вибір суду?
Відповідь: В Україні не всі справи розглядаються з присяжними. Їх залучають тільки в окремих випадках — і точно не в кожному суді.
Це, передусім, цивільні справи, де вирішується щось дуже важливе для людини: наприклад, чи є вона дієздатною, чи потребує примусового лікування, або ж коли йдеться про зникнення чи смерть людини. У таких випадках завжди судить один професійний суддя з двома присяжними.
У кримінальних процесах усе залежить від того, хто на лаві підсудних. Якщо людині загрожує довічне ув’язнення, вона має право вимагати суд присяжних. І тоді справу розглядає колегія з двох суддів і трьох присяжних. Але тут є важливий момент – суд не призначає присяжних самостійно — це робиться тільки за зверненням обвинуваченого.
Зараз в Україні вже є ініціативи змінити цю систему. У Верховній Раді вже зареєстровано законопроєкт, який передбачає створення повноцінного інституту присяжних, наближеного до західної моделі. Тобто система поступово рухається до того, щоб у суді більше враховувалася думка звичайних людей..
Ваша освіта або життєвий досвід якось допомагали вам у цій ролі?
Відповідь: У минулому я вчителював, тому звик аналізувати інформацію й спокійно розбиратися в різних точках зору. Це точно допомагає у суді.
Якби ви могли описати одним словом досвід бути присяжним — що б це було за слово і чому?
Відповідь: Відповідальність. Бо це саме те, що відчуваєш у судовому процесі — твій голос дійсно впливає на чиєсь життя. Іноді після суду, вже після винесення рішення, ми спілкуємося з людьми, і це теж неабиякий досвід — можна вживу побачити їх реакцію, зрозуміти реальні наслідки своїх слів і дій.
Чи змінився ваш світогляд після цієї участі?
Відповідь: Так, трохи змінився. Раніше суд для мене був чимось далеким і відстороненим, а тепер я бачу, що за кожною справою – своя історія, проблеми, інтереси. що це складний процес із живими людьми, емоціями і реальними наслідками. Побачив, що не все так просто, як здається з боку. Це додає розуміння і повагу до роботи суду.
Чи хотіли б ви ще раз бути присяжним? І чи порадили б це іншим? Чому?
Відповідь: Так, я б погодився ще. Це непросто, але й не страшно — якщо вмієш слухати і думати. Але я б порадив це не кожному, а тільки тим, хто справді хоче зрозуміти, як усе працює. Немає нічого надскладного — головне бути уважним, мати здоровий глузд і бажання розібратись. Ну, і головне, я б порадив це тим, хто не боїться брати на себе відповідальність за долі інших людей. Це досвід, який точно розширює уявлення про правосуддя.
Хто може бути присяжним:
громадянин або громадянка України віком від 30 до 65 років;
має проживати в регіоні юрисдикції суду;
не має судимості та психічних хвороб;
не є депутатом, держслужбовцем, або військовослужбовцем,
відповідно не може бути суддею, прокурором тощо.
Навіщо потрібні присяжні:
Присяжні потрібні, щоб у суді, крім закону був ще й голос громади. Це допомагає робити рішення ближчими до реального життя; підвищує довіру до правосуддя.
Чи вважаєте ви, що інститут присяжних в Україні має перспективу? Що варто змінити або додати, щоб він був ефективнішим?
Відповідь: Впевнений, що інститут присяжних в Україні має перспективу. Але потрібно проводити навчання для майбутніх присяжних, скажімо, у вигляді семінарів — щоб кандидатам чітко пояснювали, як відбувається процес і чого від них очікують. Бо без цього багато хто просто діє на власних відчуттях і не завжди знає, як правильно оцінити факти чи аргументи сторін.
Чи було таке, що ви сумнівались у рішенні суду або в собі, як присяжному?
Відповідь: Я не юрист, і іноді складно одразу зрозуміти всі нюанси справи чи правильно оцінити докази. Але саме тому важливо добре слухати, радитися з колегами і не боятися висловлювати свою думку. Іноді вагаєшся, але з часом розумієш, що сумніви — це нормально. Головне — обговорювати рішення в дорадчій кімнаті спільно, а не поодинці.
Який момент під час процесу вам запам’ятався найбільше — не юридично, а по-людськи?
Відповідь: Пам’ятаю одну справу, яка вразила саме по-людськи. Жінка багато років доглядала свого чоловіка після інсульту — він був безнадійно лежачим, не міг ні говорити, ні нормально рухатись. Вона разом із донькою витрачали всі кошти і сили, щоб забезпечити йому гідне життя вдома. Вони не захотіли ні в які установи його віддавати, залишили його поруч із собою. На той час чоловік не міг ні говорити, ні рухатись — лише злегка клипав віями у відповідь на якісь звернення, але вони постійно з ним спілкувалися, розповідали новини, ділилися всім, що відбувається навколо, адже він все розумів, його мозок і пам`ять працювали стабільно. Постійна турбота вимагала від них колосальної енергії і забирала у родини як всі ресурси так і особисте життя. Така їхня відданість і турбота справді зворушує. Я мав нагоду поговорити з цією жінкою : вона розповіла, що до трагедії її чоловік був відданим і люблячим батьком. Думаю, що ця вдячність є наслідком великої особистої любові і християнських стосунків в родині.
Чи відчували ви, що справедливість і закон — це завжди одне й те саме? А якщо ні — що для вас важливіше?
Відповідь: Ні, не завжди закон і справедливість – це одне й те саме. Закон — це чіткі правила, яких треба дотримуватись, а справедливість — це коли враховують конкретні обставини і людей. Для мене важливіше, щоб рішення було справедливим, бо в нашій слов’янській культурі завжди була особлива чуйність і людяність. Це коли не тільки слідують букві закону, а намагаються зрозуміти і підтримати людину.
Робота присяжного оплачується?
Відповідь: Так, оплачується, виходячи з середньої оплати праці судді за годину. Тобто отримуєш гроші за фактичний час, проведений у судовому засіданні. При цьому основне місце роботи зберігається. Але це не заробітна платня, це вважається винагородою за участь у важливій соціальній місії — здійсненні громадського контролю за діяльністю судової системи. Крім того, кожен рік присяжний, як і держслужбовець, повинен подавати декларацію про доходи та майно, щоб не виникало ніяких питань щодо його доброчесності.
Цитата ефіру:
«Присяжні є представниками громади, які зважують по-людськи, з урахуванням життєвого досвіду, а Судді — з точки зору закону. Разом вони шукають справедливість»
About the Author
