09.05.2014
У затінку старезної верби,
Там, де у землю вгрузла біла хатка,
У різнотрав’ї стигнуть квіт-меди,
Принишкло в люлечці мале дитятко.
Йому ще не відомі хижі сни,
Не пахне чисте небо полинами.
Молочні ріки буйної весни
Ведуть у даль казковими стежками.
Там братиком ще вовчика зовуть,
Сестричкою – руду хитреньку лиску.
У рукавичці дружно всі живуть,
Не точать на сусіда зуби нишком.
Та час невпинно, швидко пробіжить,
Попереду хлопча ще грім розбудить.
Не треба ж поки хлопчика будить
– Нехай у казці трішечки побуде…
Лариса Журенкова
