Пам`ять і слава Букринського плацдарму!


Spread the love

До Черкаської міської ради ветеранів прийшов лист з Житомира від ветерана Великої Вітчизняної війни Кирила Семенова. У ньому фронтовик розповів не тільки про себе, а й про свого друга, черкащанина Бориса Краюшкіна, який, за здійснений ним подвиг під час запеклих боїв на Букринському плацдармі, був нагороджений командуванням одним з найвищих орденів СРСР – Бойового Червоного Прапора …

Ми – родом з дитинства!

– Я жив у Семенові, Нижегородської (Горьківської) області, коли сім’я Краюшкіна переїхала до нашого міста. Борис вчився разом зі мною з четвертого класу., – Пише Кирило Олександрович Семенов, – Хоча мій друг роком старше мене, але, через хворобу, в школу пішов трохи пізніше, ніж інші однолітки, тому ми і опинилися в одному класі. Разом навчалися, разом пішли до армії, разом пройшли всю війну – правда, по різних фронтових дорогах … Але з тих пір і до сьогоднішнього дня – дружимо! Вам би з ним зустрітися і погомоніти …

Кирило Семенов і Борис Краюшкин. 1947 р.

Така зустріч відбулася …

Борису Григоровичу Краюшкіну, після закінчення в квітні 1943 року тюменського військово-політичного училища, було присвоєно звання молодшого лейтенанта. Молодий командир відразу потрапив на фронт під Сталінград. 15 серпня 1943 року він був призначений в 959-й полк 309-ї стрілецької дивізії 40-ї Амії (1-й Український фронт). Своє перше бойове хрещення прийняв, звільняючи Пірятин …

ПЛАЦДАРМ

Захоплення й утримання Букринського плацдарму сприяло звільненню Києва і всієї правобережної України від гітлерівців, що стало можливим виключно завдяки мужності і героїзму наших бійців, які, найчастіше ціною своїх життів, відтягнули на себе значні сили противника.

Однак, Букринська епопея також увійшла в історію Великої Вітчизняної війни і як одна з найбільш кровопролитних та найтрагічніших сторінок битви за Дніпро – найпотужніша масштабна військова операція в світовій історії!

Борис Краюшкін був в числі бійців, які одними з перших вийшли тут на берег Дніпра і закріпилися в гирлі річки, біля древнього поселення Щучинка …

Справжнісіньке пекло

– Прямуючи до місця призначення, – згадує Борис Григорович, – ми заблукали і потрапили на правий фланг 39-ї армії, а нам була потрібна 40-я. Нарешті, під Пірятином, знайшли свою частину і з ходу вступили в бій. Наша дивізія була сибірська, сформована в Абакані. Раніше вона вже відзначилася при звільненні цього міста, за що й отримала почесне найменування Пірятинської.

У 20-х числах вересня підійшли до Дніпра. Я командував кулеметною ротою. Зосередилися в лісі. Тут уже було багато інших військ – піхота, понтонні і танкові частини … З 22 на 23 вересня мною був отриманий наказ в складі штурмової групи форсувати Дніпро і захопити плацдарм на правому березі річки.

Пізно вночі, навпроти Балико-Щучінки, таємно переправилися через річку. Тільки дісталися до берега, як тут же зав’язалася бійка. Німці відкрили ураганний вогонь з усіх видів зброї, неодноразово роблячи спроби контратак. Почалося справжнісіньке пекло … Поранених і вбитих вже ніхто не піднімав. Попереду – висока круча, позаду – кипляча від розривів мін і снарядів дніпровська вода і тільки крики: «Патронів! Патронів! », – згадує фронтовик.

Роті під командуванням молодшого лейтенанта Бориса Краюшкіна вдалося відтіснити німців і взяти Балико-Щучінку. Сьогодні на тій самій кручі, яку він і його солдати брали штурмом, розташовано Національний музей – меморіальний комплекс “Букринський плацдарм”.

– Рано вранці 23 вересня по руслу річки Щучінки прибула рота солдатів, надісланих мені в підпорядкування. Це були мобілізовані польовим військкоматом селяни. Ось тільки їх не встигли як слід ні одягти, ні навчити хоча б тому, як тримати зброю! Уявіть, стоять переді мною 70 чоловік в куртках, якихось ватних зашкарублих тілогрійках, з полотняними торбами за плечима. Ну, от як ними командувати?! Відраховую по 20 чоловік, вибираю з них старшого за віком і наказую: «Ти будеш командиром відділення!». У відповідь чую: «Хіба ж я, синку, знаю, як ту гвинтівку заряджати?».

 І здобули ми ту кляту висоту…

– У всіх нас був наказ: «За всяку ціну взяти висоту». Спочатку я вирішив, що будемо підбиратися до неї в долині, але тут раптом підбігає якийсь майор-танкіст і, розмахуючи пістолетом, кричить: «Куди поперлися, мать-перемать, давайте туди, на висоту!» І повів я своїх хлопців в лобову атаку на вірну загибель, і взяли ми ту кляту висоту, і з боєм перевалили за неї … Це, звичайно ж, було невиправданою дурістю, адже після тієї пам’ятної атаки у мене в роті з семи десятків бійців залишилося всього 27 чоловік! Решта – або вбиті, або просто розбіглися .., – журиться Борис Григорович.

– У тому ж бою я застрелив німецького офіцера; хлопці потім підібрали його портсигар і віддали мені. Так ось яка потім історія сталася: зайняли ми колишню лінію оборони фріців; на радощах я зопалу виліз на бруствер окопу і почав кричати: «Дойче зольдатен, нихт шісн, чейн хір!» ( «Німецькі солдати, не стріляйте, йдіть до нас!»). Тут зненацька прилітає снайперська куля і влучає мені в груди! Я скотився в окоп, дивуючись, що живий … Виявилося, смерть застрягла в тому самому трофейному портсигарі! Ось так, за іронією долі, річ вбитого мною ворога врятувала мене від ворожої кулі, – філософствує ветеран.

– На третій день інтенсивних боїв ми добротно закріпилися в Балико-Щучинці. Як відомо, на Букринському танків не було, всю цю броневу силу командування перекинуло на Лютіжський плацдарм, тому воювали тільки стрілецькою зброєю і артилерією. Лише одного разу, з боку Дніпра, з’явилася шістка наших «тридцятьчетвірок»: німці відразу ж повискакували зі своїх траншей і далися безладно бігти. Незважаючи на паніку, вони зуміли підбити один з танків, який захопився переслідуванням і вирвався занадто далеко вперед., – Розповідає Борис Григорович, продовжуючи згадувати найбільш пам`ятні фронтові епізоди.

– Ось в щілини від мінометного обстрілу сховалися дві дівчинки-медсестерки, і саме тут, прямо на них, з виттям падає міна! Одна дівчинка – вбита, інша – тяжко поранена. Я допоміг її витягнути і перев’язати.

Ось пішли в атаку низом, по порізаній струмками місцевості. Раптово, від попадання кулі в голову, падає один з моїх бійців, потім інший … Я розумію, що б’ють прицільно! Швидше за все – снайпер! Падаю в крижану воду струмка і чекаю, щоб засікти, звідки ведеться вогонь. Потім даю чергу з автомата, – ворожий снайпер замовк …

Важкі бої тривали і вдень, і вночі. Війська Червоної армії були перекинуті на Лютіжський, а ворог, вважаючи, що саме Букринський плацдарм є основним, зосередив на нашому напрямку всі свої сили. Доводилося безперервно маневрувати, змінюючи позиції, весь час обкопуватися, створюючи видимість суцільної оборони плацдарму, пострілювати в різних місцях – то тут, то там. У гітлерівців створювалося враження, що нас дуже багато. Насправді, був навіть такий період, коли в ротах залишалося – де по сім, а де й зовсім обмаль – по четверо-п’ятеро бійців ..

Фрагмент меморіального комплексу в Балико-Щучінці.

Тут же, в жовтні, в перервах між боями, командир роти Борис Краюшкін був прийнятий кандидатом в члени ВКП (б).

ПОДВИГ

– За наказом з’єднатися з військами, які виступили нам назустріч з Букрина, батальйон просунувся вперед на півкілометра і опинився прямо в німецькому тилу. Застали супротивника зненацька, але наш наступ зупинив вогонь ворожого танка: була розбита рація, загинув кулеметний розрахунок, та ще підірвалася на міні гармата! У цей час ворог пішов на нас в контратаку і вже ми опинилися в оточенні … Командир батальйону тоді чи то злякався, чи то розгубився! У такий важливий переломний момент якось само собою вийшло, що я взяв командування на себе …

Пам’ятаю, кричав: «Хлопці! Вперед, прорвемося! », – звичайно ж, надихнути бійців можна тільки особистим прикладом … Коли з гори по нам, що біжать, почав поливати кулемет, довелося на повному ходу стріляти чергами по касці, що виднілася за розпеченим стовбуром, і кулемет захлинувся .. .

Нарешті, з боєм вирвалися з оточення. Уже й не пригадаю тепер, скільки бійців піднялося тоді за мною на прорив, але в живих після бою нарахували лише 16 осіб …

Нагорода

У нагородному листі, який з гордістю продемонстрував ветеран, за підписом командира 959-го стрілецького полку підполковника Ногина і начальника штабу капітана Сисоєва дослівно сказано:

«… Коли батальйон опинився в оточенні, сміливий і відважний командир Краюшкин прийняв ініціативу на себе, зібрав усіх бійців і командирів, організував їх в ударну групу і закликав:« Товариші, або загинемо, або пробьємося » і, з криком« Ура! », повів бійців на насідаючого противника. У короткому, але жаркому бою з переважаючими силами ворога група бійців під командуванням Краюшкіна прорвала кільце німецьких автоматників і, незважаючи на сильний артилерійський і мінометний вогонь ворога, вийшла з оточення … За особисті бойові якості, сміливість, спритність і ініціативу, за виведення людей з кільця, оточеного німецькими автоматниками, гідний нагородження орденом «Червоний Прапор».

Поранення

30 грудня 1943 року, під час чергового бою, Бориса Григоровича важко поранило.

– Пішли в наступ – знову брати висоту, але у нас не було ні стрілецької, ні артилерійської підтримки, тоді як по нам стріляли снайпери і строчили кулемети … Ось мене і зачепило. Виявилося, серйозно!

Після тривалої госпітальної епопеї фронтовика направили в Ліпецький запасний полк, а вже звідти і комісували.

Доля товариша

– Тільки повернувся я додому, як незабаром через поранення і Семенов з фронту прибув. Сказати, що ми були раді зустрічі – нічого не сказати! Адже довго не бачилися з Кирилом і ніяких звісток один про одного не мали! Розповідав він, як спочатку потрапив під Сталінград, як героїчно воював на Мамаєвому кургані, де і був поранений – ворожа куля пройшла навиліт всього в декількох міліметрах від серця …

Після цієї відпустки Кирило Олександрович Семенов знову повернувся на фронт і дійшов аж до самої Німеччини, де його було поранено вдруге. Потім, будучи на “громадянці”, закінчив інститут інженерів водного транспорту, брав участь в будівництві Каховської та Кременчуцької ГЕС, довгий час був директором Черкаського річкового порту …

Також Кирило Олександрович займався і активною громадською діяльністю – очолював Раду ветеранів Сталінградського фронту. Не раз їздив з групою фронтовиків до Польщі і Німеччини. Саме йому, ще за радянських часів, ветерани Сталінграда довірили привітати з ювілеєм легендарного маршала Чуйкова!

Кирило Семенов – людина завидного здоров’я! Борис Григорович з гумором описав побутовий випадок на полюванні, коли його фронтовий друг погнався за зайцем і пошкодив ногу. Але ж йому тоді вже виповнилося 90 років!

Друзі весь час переписуються, а раніше – залюбки їздили один до одного в гості

Мемориальный комплекс в Балыко-Щучинке посвященный подвигу бойцов Букринского плацдарма.
Меморіальний комплекс в Балико-Щучинці присвячений подвигу бійців Букринського плацдарму.

Букринська епопея вересня – жовтня 1943 року відображена в наступних творах художньої літератури та кінематографу: «Батальйони просять вогню» – повість Юрія Бондарєва, 1957 р «Прорив» – другий фільм кіноепопеї «Звільнення», 1969 р «Батальйони просять вогню» – телевізійний серіал за однойменною повістю Юрія Бондарєва, 1985 г. та інших.

Букринська епопея дійсно увійшла в історію, як одна з найбільш кровопролитних і трагічних операцій Битви за Дніпро, та й усієї Великої Священної війни. Однак, цим не забарилися скористатися, так звані, «історики», які намагалися оббрехати героїчне минуле народів СРСР. Визначивши трагедію (будь-яка війна – трагедія!) Букринського плацдарму, як приклад «кровожерливості» радянського Головнокомандування, вони безсоромно, в десятки разів, перебільшили кількість загиблих на легендарному плацдармі!

Спілкуйтеся з ветеранами-фронтовиками, вивчайте дані військових архівів! Не варто сліпо вірити псевдоісторичним вигадкам та  різним художнім замальовкам.

Автор – Геннадій Сноз

(Переклад та редактура – В. Журенков)

Have any Question or Comment?

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

CAPTCHA image
*

Youtube “Громада Черкащини”

Text Widget

Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Aenean dapibus erat eget rhoncus facilisis. Duis et lacus ut tellus fermentum ultricies quis sit amet mauris. Nullam molestie, mauris ac ultrices tincidunt, sapien turpis rhoncus tellus, sed sagittis dui felis molestie risus.