29 грудня 1891 р. народився Володимир Левкович Симиренко,
український учений-садівник, селекціонер, помолог, один із перших агроекологів
Його батько Левко Платонович Симиренко. Успадкував усе краще в родині. З дитинства закоханий у батьківський сад, мріяв стати біологом. Левко закінчив гімназію Одеси, де уславився любов’ю до природничих наук, віртуозною грою на роялі та прекрасним голосом. 1873 року він став студентом Київського університету.
На жаль, пильна увага поліції до народовольця змусила Симиренка перевестися на навчання до Одеси, а там після обшуку, реквізиції власної бібліотеки й листування уже під конвоєм складав випускник іспити. Далі висилка у маєток батьків, знову – трус і Лук’янівська тюрма Києва. А звідти 1879 року українця чекав шлях на білі ведмеді.
Уже в дорозі Симиренка догнала звістка про надання йому ступеня кандидата природничих наук. На чужині, у Красноярську, козакові пахли яблука…
На замовлення золотопідприємця Кузнєцова Левко Симиренко розвів оранжереї, де плекав виноград, ананаси, троянди, орхідеї й камелії.
Вперше в Сибіру український учений почав вирощувати покривні карликові сади. Симиренком було закладено у Красноярську парк, який і сьогодні є прикрасою та гордістю цього міста.
…Прийшла страшна звістка щодо страти зятя Семена Яхненка – Андрія Желябова. Обидва городищенські заводи були продані на злам (вони знаходилися на орендованій землі)…
Вартові закону не залишали вченого в спокої. Його звинуватили у приналежності до групи “Червоний хрест” і на рік запроторили до камери-одиночки, там Левко захворів на тиф і мало не переставився.
Згодом його на два роки вислали до Іркутської губернії, де він зустрів свою долю: польська революціонерка Арнольда Грушевська стала дружиною Симиренка. Молоді переїхали на висилку до Курська і, нарешті, у рідний Мліїв під гласний нагляд поліції.
Тут Левко Платонович заклав найкращий не тільки в Росії, а й у Європі маточний колекційний сад і заснував школу садівників.
Саме сюди приїздив письменник Чехов. До слова, Антон Павлович отримав від нього чималу колекцію троянд для своєї ялтінської дачі. Зверталися до Левка Симиренка за порадами різні відомі сановники і навіть члени царської сім’ї.
Мліївський сад нараховував 900 сортів яблунь, 839 – груш, 350 – вишень та черешень, 165 – аґрусу, 84 – слив, 54 – горіхів, 36 – жорделів /абрикосів-дичок/, 115 – броскви /персиків/ і 937 – троянд. Тут Левко разом із братом вивів сорти яблунь Ренет Симиренка, присвячений пам’яті батька; Пепін Рібстон, Ренет Баумана.
Найпершими помічниками Симиренка були його дружина, обидва сини, дочка. Коли вченому дозволили виїздити за межі маєтку, він вивчав сади Криму, Кавказу, що дало матеріал для книги “Кримське промислове плодівництво”. Досліджуючи помологію, науку про сорти плодових і ягідних культур,
Симиренко видав унікальний тритомний підручник «Помологія», заснував новий виробничий напрямок цієї науки. 1894 року Французьке помологічне товариство вручило Левку Платоновичу найвищу нагороду – Велику Золоту медаль, а наступного року обрало своїм почесним членом. 1916 року Московська академія звернулася до вченого із пропозицією очолити там кафедру, але Симиренко відмовився працювати на чужині.
А далі – у рамках зачистки України від її еліти у 1919 р. у Києві за загадкових обставин загинули молодші брати Левка Платоновича – Микола й Олекса. І як тут не згадати долю Миколи Леонтовича!?
У Різдвяну ніч 1920 року, коли вчений писав останні сторінки своєї великої книги, куля бандита смертельно поранила 65-річного Левка Симиренка в його власній хаті.
Після пострілу вбивці увірвалися через вікно до кімнати, зняли з умираючого вченого куртку, перевернули усе догори дном, імітуючи крадіжку. У селі були відомі імена злочинців, але ніхто їх не переслідував і дожили вони до глибоких літ.
Одразу ж більшовицька влада націоналізувала хутір, сади, школу. Було знищено архів генія садівництва, його ділова документація, бібліотека. 28-річний Володимир Левкович заступив батька.
Він навчався в Києві у гімназії на вул. Коцюбинського, 12. Потім, будучи випускником сільськогосподарського факультету Київської політехніки, очолив Мліївську дослідну станцію.
Згодом став професором Уманського сільгоспінституту, а з 1930-го року – організатором і директором найпершого в Союзі Українського науково-дослідного інституту південних плодових і ягідних культур.
Володимир Симиренко мав конфлікт із Мічуріним, тому один із московських мічурінців доніс на українця. У цей час сім’я жила в Китаєвому. Напередодні Різдва влада влаштувала ніч трусу, під час якої знищила унікальну наукову бібліотеку і весь родинний архів.
У 1933 році Володимира Симиренка заарештували за участь у «антирадянській шкідницькій організації». Одинадцять місяців він провів у камері смертників.
Листопад 1933 — кінець грудня 1937 — перебував у Херсонській виправно-трудовій колонії.
1938 — заарештований утретє.
Постановою генерального прокурора НКВД СРСР від 2 вересня 1938 року 47-річний професор засуджений до страти через розстріл. Присуд виконано в ніч з 17 на 18 вересня 1938. Місцем поховання В. Симиренка вважається урочище «Солянка» в міській зоні Курська.
Радянська влада ненавиділа Симиренків. На Платоновому хуторі у 1858 р. родина побудувала Свято-Троїцький храм. Біля храму – родинне кладовище.
Поховання зрівняли з землею; з храму зробили будинок культури; сцена постала на місці поховань родини. Біля огорожі могила Левка Симиренка, навпроти неї поставили туалет.
Циркуляри влади заборонили пропагувати симиренківську школу садівництва; праці Симиренків вилучалися з видавництв і бібліотек; ренет Симиренка повеліли іменувати “Зеленка Вуда”; цвинтар і родинна церква у Млієві, поховання на Аскольдовій могилі були сплюндровані.
Дружина Володимира Симиренка, Марія Демидівна, забрала сина й дочку, ховалася по селах. Їм вдалося пішки добратися до Західної Європи, де перебували у таборах для інтернованих. Якийсь час навіть доводилося жебракувати. У Бельгії та Франції їх врятувало прізвище. завдяки якому дітям пощастило отримати в Європі престижну високу освіту.
Сина, Олексу Володимировича, доля закинула до Канади. Він став доктором наук, професором Невадського, Міннесотського та Пенсильванського університетів, автором багатьох праць із політології.
Донька, Тетяна Симиренко–Торп, працювала радником-експертом із питань економіки у Міністерстві зовнішньоекономічних зв’язків і не раз була у складі урядових делегацій. Тож із далекої Канади приїздила до України, повертаючи славетні імена рідних. Вона народилася 1926 року на уславленому Платоновому хуторі під Черкасами, саме Тетяна Симиренко пронесла через усі роки вузлик із листуванням свого батька…