БАТЬКАМ!
дуже жорстко, але правильно написано …
… Ви читаєте посібники по жіночих оргазмах або по тому, як зловити і утримати мужика. Почитайте хоч що-небудь про дитячу психологію. Про те, як вміти втішати дитину, а не лякати її, доводячи до енурезу і заїкання.
Про те, що таке психологічне та емоційне насильство. Про те, як залякані діти вчаться назавжди придушувати свої потреби, і це означає, що у них, у вже дорослих, всередині блукає величезний обсяг агресії.
Про те, як ці діти, що подорослішали, плачуть на прийомі у психолога, згадуючи вас, ненавидячи вас, відчуваючи своє безсилля перед вами, вже постарілими.
Прочитайте про вікові норми. Про те, що маленькі діти не знають, коли вони захочуть в туалет – голосно пропонувати їм «сцяти в штани» в публічному місці – це назавжди закарбувати в свідомості відчуття сорому і приниження.
Про те, що абсолютно природно, коли здоровий п’ятирічний хлопчик геть не може стояти спокійно – йому треба крутитися і рухатися. І дівчинці – так само.
Про те, що чотирирічка не знає, що таке «довго», що таке «півгодини», що таке «паспортний контроль»…
Дитинка може відчути тільки, що вона чомусь раптово стає винною у тому, що її мама або тато втомилися. При цьому, самому малюкові втомитися в такому випадку – чомусь соромно…
Що дівчинка ні в п’ять, ні в тридцять п’ять не здатна одночасно виконати команди «відійди» і «йди поруч», які вигукує чокнута мамця.
Ви пропонуєте дитині відчути сором, провину і приниження в екстремальній для нього ситуації – замість підтримки, розради і допомоги.
Ви, дорослі сучі діти! Зрозумійте – в цей момент ваші діти бачать, що насправді, дорослі – це не ви, тому що дорослі справляються, а ви не справляєтеся…
І тоді ваші діти вже з трьох років намагаються вести себе з вами по-дорослому!
Щоб вас, таких крихких, які не володіють собою, не розлютити, не налякати і не засмутити, адже Ви погрожуєте своїм дітям : погрожуєте побоями, міліцією, дитбудинком…
Ви, – ті, від яких дитинка очікує захисту!
Але раптом для нього виявляється, що батьки – це не ті, які захищають. Це – ті, які карають і підставлять, коли і без того погано.
Ви кричите, коли відчуваєте безсилля, втому, роздратування і гнів… У цей момент ваша дитина також відчуває страх, що її паралізує, сором, провину і безпорадність.
Крім того, вона не зможе навчитися, як це – підтримати і допомогти! Як це – пожаліти, втішити і заспокоїти! Як це – подбати і бути уважним.
Ваше чадо виростає в такого ж самого батька і партнера – який не знатиме, як допомогти вже своїй дитині або близькій людині, зате вчиться погрожувати, лякати, соромити, лаяти та звинувачувати.
Чи, нарешті, вичерпає себе покоління напівчокнутих, істеричних, крикливих і агресивних батьків та матерів, що смикають своїх дітей з кожного приводу.
Усвідомте, навіть якщо всі ці описані мною абстрактні персонажі десь там всередині “дуже люблять” своїх дітей, їх дорослим дітям буде досить важко в це повірити.
Олена Лебединська, facebook
